Категории крестьянства крестьяне составляли основную массу жителей московской руси. они издревле делились на две категории: черносошных (или чернотяглых), живших на черных, государственных землях (верховным собственником их был великий князь), и крестьян, живших в вотчинах и поместьях бояр, дворян, церковных феодалов. черносошные крестьяне, как и черные посадские люди, жили общиной, которая владела землями и на основе круговой поруки осуществляла платежи в казну. источники называет их ещё письменными или численными людьми, потому что они все исчислены (учтены), несут тягло и распоряжаются своей землей не иначе, как с согласия общины и при условии передачи новому владельцу (наследнику, арендатору или покупателю) лежащего на данном участке земли тягла. крестьяне, жившие в частновладельческих вотчинах, строили свои отношения с владельцами земли на условиях ряда – договора. садясь нa неосвоенную или запущенную землю и беря обязательство расчистить поля и луга, распахать пашню, построить дом и т.п., крестьянин получал льготу (освобождение от уплаты податей на 2, 5 и более лет) и подмогу (ссуду) – деньгами или. что было чаше, скотом, орудиями труда, семенами. ссуда денежная – серебром – дала название крестьянам, ее взявшим, – серебренники. необходимость возврата ссуды при уходе с насиженного места не только сдерживала выход, но делала его практически невозможным, ибо крестьянин после окончания льготных лет значительную долю своего продукта отдавал владельцу земли в виде подати – своеобразной платы за пользование ею. разве что новый владелец, переманивший крестьянина, уплатит за него серебро и «откажет» его у старого хозяина. плата за пользование землей вносилась ежегодно в виде денежного или натурального оброка. в разных землях он был разный, состоял либо из части урожая, либо из определенного количества продуктов с выти (тяглой единицы). так, в середине xvi в. крестьяне соловецкого монастыря давали по 4 четверти ржи (1 четверть, или четь, – 3 пуда, один пуд – 16 4 четверти овса, по сыру на успеньев день (или 2 деньги), по 50 яиц, по хлебу и калачу – на покров. крестьяне, жившие в поместье сына боярского микиты леонова (всего 58 дворов, 325 вытей), в это же время давали ему такой доход: «деньгами 5 рублёв, 11 четей ржи. овса 222 чети, солоду ячного 50 четей и полчети, 28 четей пшеницы…, круп гречневых 14 четей, гороху и конопель 14 четей…, хмелю 28 чети; а мелкого доходу: 37 баранов, 37 полот (туш. – л. и в. 74 куров, 37 зайцов, 37 тетереней, 37 сыров, 37 овчин, 37 поярков, 37 пятков льну, 4 пуда масла коровья, 12 пудов с третью меду, 37возов сена…» (торопецкая писцовая книга 1540 надо думать, что в это число входил и государственный налог – государево тягло, которое, хотя и в меньшем размере, чем черносошные, «тянули» и владельческие крестьяне. часть крестьян (главным образом на плодородных землях), в местах, где имела место барская запашка, находились на барщине. это личная рабoта в хозяйстве феодала. она могла быть либо дополнением к оброку, либо заменяла его. по грамоте митрополита киприана константиновскому монастырю 1391 г. крестьяне, отбывая барщину, «церковь наряжали, двор тынили, хоромы ставили, пашню пахали на монастырь взгоном, убирали хлеб и сено, прудили пруды, сады оплетали, на невод ходили, хлебы пекли, пиво варили, лен пряли». такие работы называли монастырским изделием. царский судебник считал барщину явлением общим и вполне законным, обозначая ее термином боярское дело. правовое положение крестьянства. одним из неотъемлемых прав крестьян, смягчавшим определённым образом тяжесть повинностей, которыми они были обременены, оставалось право свободного выхода от землевладельца и перехода к другому. судебник 1497 г. узаконил и срок этого выхода: за неделю до юрьева дня осеннего – 26 ноября – и неделю после него. судебник 1550 г. подтвердил этот срок. при выходе крестьянин, заплатив долги, платил ещё пожилое – за пользование двором. по первому судебнику оно составляло в степной полосе 1 рубль (судебник царский добавил ещё 2 алтына), а в лесной – полтину. размер пожилого зависел от прожитых лет: полная плата взималась от 4 лет и более. за меньшее количество лет и плата была меньше (за 1 год 1/4 цены двора, за 2 года 1/2 и т. судебник 1550 года, принятый после восстания в москве 1547 г., несколько смягчил порядок выхода, разрешив крестьянину при выходе в юрьев день собрать урожай с земли прежнего владельца.
Серед синів українського народу однією з наймасштабніших постатей є вчений-енциклопедист, природознавець, мислитель світового рівня Володимир Іванович Вернадський.
Він здобув визнання як основоположник наукових напрямів і нових наук про Землю, творець революційного вчення про біосферу, організатор і перший президент Української академії наук, геніальний теоретик, який визначив магістральний шлях пізнання Всесвіту і законів розвитку цивілізації.
Авторитет ученого був незаперечним як в Російській імперії, а потім — у Радянському Союзі, де він жив та працював, так і за рубежем. Про це свідчить, зокрема, обрання його академіком Імператорської Академії наук, Академії наук України, АН СРСР, Паризької і Чехословацької академій наук, почесним членом Асоціації наук Великої Британії та багатьох авторитетних зарубіжних наукових товариств.
Неоціненним скарбом для нащадків є щоденники Вернадського. Вчений аналізує в них політичне становище Росії й усієї світової спільноти в роки Жовтневого перевороту і громадянської війни, відгукується на події, що відбулися в Україні, розповідає про драматичні епізоди з суспільного та власного життя.
Лише геній задовго до появи висотної авіації і космічних кораблів міг так пророчо уявити собі Земну кулю: "Своєрідним, єдиним у своєму роді, відмінним і неповторним в інших небесних тілах являється нам Лик Землі — її зображення в Космосі, що вимальовується зовні, з боку, з глибини безмежного небесного В Лику Землі проявляється поверхня нашої планети — біосфера, зовнішня оболонка, що відділяє її від космічного середовища".
У передмові до ювілейного видання фотоальбому, присвяченого вченому, упорядники з гордістю пишуть: "Він був одним з тих представників російської інтелігенції, яка створила велику російську культуру кінця XІX — початку XX ст." І це правда. Як і правда те, що Володимир Іванович був українцем - і не лише етнічним, а й патріотом своєї землі.
Більша частина життя Вернадського була пов’язана з Україною. У Харкові минули його перші десять щасливих дитячих літ. У селі Великі Шишаки на Полтавщині Вернадські мали садибу, куди майже щороку на літо приїздили всією родиною.
Серед синів українського народу однією з наймасштабніших постатей є вчений-енциклопедист, природознавець, мислитель світового рівня Володимир Іванович Вернадський.
Він здобув визнання як основоположник наукових напрямів і нових наук про Землю, творець революційного вчення про біосферу, організатор і перший президент Української академії наук, геніальний теоретик, який визначив магістральний шлях пізнання Всесвіту і законів розвитку цивілізації.
Авторитет ученого був незаперечним як в Російській імперії, а потім — у Радянському Союзі, де він жив та працював, так і за рубежем. Про це свідчить, зокрема, обрання його академіком Імператорської Академії наук, Академії наук України, АН СРСР, Паризької і Чехословацької академій наук, почесним членом Асоціації наук Великої Британії та багатьох авторитетних зарубіжних наукових товариств.
Неоціненним скарбом для нащадків є щоденники Вернадського. Вчений аналізує в них політичне становище Росії й усієї світової спільноти в роки Жовтневого перевороту і громадянської війни, відгукується на події, що відбулися в Україні, розповідає про драматичні епізоди з суспільного та власного життя.
Лише геній задовго до появи висотної авіації і космічних кораблів міг так пророчо уявити собі Земну кулю: "Своєрідним, єдиним у своєму роді, відмінним і неповторним в інших небесних тілах являється нам Лик Землі — її зображення в Космосі, що вимальовується зовні, з боку, з глибини безмежного небесного В Лику Землі проявляється поверхня нашої планети — біосфера, зовнішня оболонка, що відділяє її від космічного середовища".
У передмові до ювілейного видання фотоальбому, присвяченого вченому, упорядники з гордістю пишуть: "Він був одним з тих представників російської інтелігенції, яка створила велику російську культуру кінця XІX — початку XX ст." І це правда. Як і правда те, що Володимир Іванович був українцем - і не лише етнічним, а й патріотом своєї землі.
Більша частина життя Вернадського була пов’язана з Україною. У Харкові минули його перші десять щасливих дитячих літ. У селі Великі Шишаки на Полтавщині Вернадські мали садибу, куди майже щороку на літо приїздили всією родиною.