Умоляю, 1) закрасьте на карте область расселения франков концу пятого века. 2) обведите границы государства франков при хлодвиге 511 г. 3) обозначьте стрелками направления походов карла великого в 768- 814 г. 4) обведите границы франков империи при карле великом в начале 9 в. 5) обозначьте области зависимые от франкской империи при карле великом 6) зашьрихуйте район восстания саксов. 7) обозначьте перевал ронсеваль и надпишите его. 8) обведите границы раздела франкской империи по верденскому договору 9)найдите города ахен , верден, павия, падерборн , париж, рим и надпишите их названия.
Выдающийся государственный деятель, храбрый полководец и дальновидный политик. Абылай известен также как талантливый кюйши, который хорошо знал и любил фольклор казахского народа. АБЫЛАЙ, Абилмансур (1711 (в русских источниках — 1713) — 23.05.1781) — крупный государственный деятель, полководец, дипломат. Потомок Жангир-хана в пятом поколении. Рос храбрым, сметливым и умным, с юных лет познал тяготы жизни. В годы «Ақтабан шубырынды» («Годы Великого бедствия»), оставшись сиротой, нашел приют у Толе би, который поручил ему пасти своих верблюдов. По сведениям Бухар жырау, Умбетей жырау и других представителей устного творчества, Абылай уже в молодости стал известным воином.
Воот самый правильный ответ
Відповідь:
Пояснення:
Після перетворення 1867 року Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську монархію Галичина і Буковина ввійшли до її австрійської частини, а Закарпаття — до угорської. До нового австро-угорського компромісу додався австро-польський, який розширив політичні права поляків у краї. Відтоді намісника Галичини обов'язково мали призначати з числа польської аристократії. Внаслідок непропорційності виборчої системи українські посли Галицького сейму, який розпочав роботу 1861 р., здобули лише 15 % депутатських місць, чого було недостатньо для спротиву полонізації краю. І це при тому, що населення Східної Галичини у другій половині XIX ст. майже на 2/3 складалося з українців, на 1/3 — з поляків, євреїв, німців і вірменів разом.
У листопаді 1916 р. імператор Карл І проголосив незалежність Польщі. На початку 1917 р. стало очевидним, що Галичину віддадуть до Польської держави. Серед українського населення запанувало обурення.
Революційні події 1917-1918 рр. у Наддніпрянщині справили великий вплив на населення Галичини, Буковини та Закарпаття, попри кордони, які їх розділяли. Маючи багаті традиції визвольних змагань, західні українці посилили боротьбу за національно-державне відродження краю. Досягненню їх віковічної мети сприяло і міжнародне становище.
Восени 1918 р. Австро-Угорщина опинилася в умовах політичного розпаду. На Галичину зазіхала новостворена Польська держава. Щоб запобігти цьому, українські військовики протягом вересня заснували у Львові таємний старшинський гурток — Центральний військовий комітет (ЦВК), який вирішив «боротися під знаменом соборної України».
16 жовтня цісар Карл I, прагнучи врятувати монархію, видав маніфест, в якому обіцяв перетворити Австрію на союз національних держав. 18 жовтня у Львові зібралася Українська конституанта, що мала розв'язати питання державно-правового становища українських земель Австро-Угорщини. До неї входили українські депутати, представники політичних партій, греко-католицькі ієрархи. Українська конституанта проголосила себе Українською Національною Радою та 19 жовтня одноголосно ухвалила постанову про створення на українській етнографічній території в Австро-Угорщині Української держави. Того ж дня на першому засіданні Української Національної Ради було обрано президента і створено три делегації: репрезентативну і виконавчу на чолі з Євгеном Петрушевичем у Відні, буковинську під проводом Омеляна Поповича у Чернівцях і галицьку — у Львові.
Про приєднання до Польщі українських земель Галичини оголосили й поляки. 31 жовтня стало відомо, що 1 листопада Польська ліквідаційна комісія планує захоплення влади у Східній Галичині. Було очевидно, що необхідно негайно починати рішучі дії. Але керівники УНРади в той час перебували у Відні, проводячи час за безплідними переговорами з представниками Габсбурзької монархії, що конає.
Тим часом у Львові галицька делегація УНРади просила австрійського намісника передати владу в краї саме їй, а не полякам. Але у відповідь почула відмову та обіцянки. За таких обставин ініціативу перебрав ЦВК, який вустами свого керівника сотника УСС Дмитра Вітовського заявив, що до виконання військового перевороту все підготовлено і вже неможливо його відкласти, бо наступного дня українці можуть бути вже безсилі супроти польської переваги. Така рішучість і впевненість провідника майбутнього виступу змусила навіть тих учасників наради, які досі вагалися, погодитися з його аргументами. Було вирішено взяти владу в Львові та краї вночі з 31 жовтня на 1 листопада. Штаб збройного повстання очолив ЦВК, реорганізований в Українську генеральну команду (УГК).
Перебіг бойових дій
Перебіг бойових дій на початку 1919 р.
Польсько-українська війна в Галичині 1918—1919 років почалася 1 листопада 1918 р. збройним виступом проти української влади у Львові об'єднаних польських підпільних військових організацій під командуванням сотника Чеслава Мончинського. Такі ж місцевого характеру повстання підняли поляки у Дрогобичі, Самборі, Перемишлі та інших містах, переважно користуючись прихильністю комендантів місцевих австро-угорських залог, але вони були ліквідовані на початку листопада 1918 р. українськими військовими частинами.
Активна військова підтримка польського повстання у Львові краківськими поляками і варшавським урядом спричинили початок війни між Польщею і ЗУНР. Військову до польському повстанню до кінця 1918 р. подавала головно польська Західна Галичина, а від січня 1919 р. — уся польська держава. Перемогу Польщі в цій війні зумовили у 1919 р. дивізії генерала Юзефа Галлера, сформовані у Франції під приводом війни з більшовиками