У середині 4 ст. до н. е. в житті Греції відбулися істотні зміни. Поступово еллінська єдність пішла в небуття. Широке використання рабів, розвиток ремесла та торгівлі поглибили прірву в статках громадян. Вільний еллін, не витримуючи дешевої рабської праці, біднішав, врешті втрачав майно та землю. Через тривалі війни багато землевласників втратили наділи.
Вільна купівля-продаж землі руйнувала усталене життя грецьких полісів, адже тепер власником землі міг стати будь-хто, навіть не громадянин, аби тільки мав гроші. Обмеження громадян зумовило стирання поняття громадянина як власника землі та воїна - захисника поліса. На вулицях Афін можна було зустріти громадянина, який жебракував разом зі своїм останнім рабом. Усе більше з’являється греків, не зайнятих господарством. В останні роки війни з’явилися загони професійних воїнів, які за гроші готові були виконувати будь-які завдання. Обов’язок та привілей кожного громадянина - служба в народному ополченні - зійшов нанівець. На утримання найманої армії йшли чималі кошти, які сплачували жителі держави.
Руйнівна Пелопоннеська війна зробила великий вплив на становище грецьких полісів в першій половині IV ст. до н. е. Поразка Афін і розпуск такого економічного і політичного об’єднання, як перший Афінський морський союз, знову увергнули Грецію в стан роздробленості, привели до розриву економічних зв’язків, необхідності їх переорієнтації. Війна, одна з самих кровопролитних в грецькій історії, привела до колосальної розтрати матеріальних і людських ресурсів, грошових коштів, загибелі великих цінностей. Безжально вирубувалися маслинові гаї і виноградники, спалювалися посіви, було зруйновано багато міст (наприклад, Платеї). Тільки за 5—6 років війни Афіни витратили величезну суму в 10 тис. талантів, яку вони накопичували впродовж двох десятиліть. Війна привела до загибелі великої кількості людей, особливо серед цивільного населення, на який випали основні тяготи військової служби як в гоплітськом ополченні, так і на флоті. Тільки від епідемії висипного тифу, що терзав Афіни, померло не менше чверті населення, у битві біля Делії загинуло не менше 3 тис. осіб, після катастрофи в Сицилії втрати Афін склали приблизно 10 тис. гоплітів і приблизно 30—40 тис. веслярів, легкоозброєних воїнів і матросів. Звичайно, такі втрати не могли не позначитися на стані усього комплексу соціально-економічних і політичних відносин. Треба було заповнювати поріділі ряди громадянства, власників земельних ділянок, ремісників і дрібних торговців, учасників народних зібрань, членів гелієї, численних виборних магістратів. При замкнутому характері полісу, який не допускав широку роздачу громадянських прав метекам і іноземцям, і невисокій народжуваності ця проблема могла вирішуватися з великими труднощами.
З початку IV ст. до н. е. можна говорити про помітне збільшення кількості рабів, про широке проникнення рабської праці в сільське господарство, ремісничі майстерні, різні торгові підприємства. Проникнення рабства в афінську економіку привело до загального укрупнення виробництва, поширенню рабовласницьких маєтків до 20—25 га з контингентом в 1,5—2 десятки рабів, ергастеріїв з персоналом в 2—3 десятки рабів і більше. Таке положення було характерним не лише для Афін, але і для інших полісів Греції.
Объяснение:
У середині 4 ст. до н. е. в житті Греції відбулися істотні зміни. Поступово еллінська єдність пішла в небуття. Широке використання рабів, розвиток ремесла та торгівлі поглибили прірву в статках громадян. Вільний еллін, не витримуючи дешевої рабської праці, біднішав, врешті втрачав майно та землю. Через тривалі війни багато землевласників втратили наділи.
Вільна купівля-продаж землі руйнувала усталене життя грецьких полісів, адже тепер власником землі міг стати будь-хто, навіть не громадянин, аби тільки мав гроші. Обмеження громадян зумовило стирання поняття громадянина як власника землі та воїна - захисника поліса. На вулицях Афін можна було зустріти громадянина, який жебракував разом зі своїм останнім рабом. Усе більше з’являється греків, не зайнятих господарством. В останні роки війни з’явилися загони професійних воїнів, які за гроші готові були виконувати будь-які завдання. Обов’язок та привілей кожного громадянина - служба в народному ополченні - зійшов нанівець. На утримання найманої армії йшли чималі кошти, які сплачували жителі держави.
Можешь выбрать что тебе надо
Объяснение:
Руйнівна Пелопоннеська війна зробила великий вплив на становище грецьких полісів в першій половині IV ст. до н. е. Поразка Афін і розпуск такого економічного і політичного об’єднання, як перший Афінський морський союз, знову увергнули Грецію в стан роздробленості, привели до розриву економічних зв’язків, необхідності їх переорієнтації. Війна, одна з самих кровопролитних в грецькій історії, привела до колосальної розтрати матеріальних і людських ресурсів, грошових коштів, загибелі великих цінностей. Безжально вирубувалися маслинові гаї і виноградники, спалювалися посіви, було зруйновано багато міст (наприклад, Платеї). Тільки за 5—6 років війни Афіни витратили величезну суму в 10 тис. талантів, яку вони накопичували впродовж двох десятиліть. Війна привела до загибелі великої кількості людей, особливо серед цивільного населення, на який випали основні тяготи військової служби як в гоплітськом ополченні, так і на флоті. Тільки від епідемії висипного тифу, що терзав Афіни, померло не менше чверті населення, у битві біля Делії загинуло не менше 3 тис. осіб, після катастрофи в Сицилії втрати Афін склали приблизно 10 тис. гоплітів і приблизно 30—40 тис. веслярів, легкоозброєних воїнів і матросів. Звичайно, такі втрати не могли не позначитися на стані усього комплексу соціально-економічних і політичних відносин. Треба було заповнювати поріділі ряди громадянства, власників земельних ділянок, ремісників і дрібних торговців, учасників народних зібрань, членів гелієї, численних виборних магістратів. При замкнутому характері полісу, який не допускав широку роздачу громадянських прав метекам і іноземцям, і невисокій народжуваності ця проблема могла вирішуватися з великими труднощами.
З початку IV ст. до н. е. можна говорити про помітне збільшення кількості рабів, про широке проникнення рабської праці в сільське господарство, ремісничі майстерні, різні торгові підприємства. Проникнення рабства в афінську економіку привело до загального укрупнення виробництва, поширенню рабовласницьких маєтків до 20—25 га з контингентом в 1,5—2 десятки рабів, ергастеріїв з персоналом в 2—3 десятки рабів і більше. Таке положення було характерним не лише для Афін, але і для інших полісів Греції.