Термін «архів» походить від грецького «ἀρχεῖον» — «присутнє місце», що є похідним від «ἀρχή» — «влада, правління; початок», пов'язаного з етимологічно неясним дієсловом «ἀρχώ» — «починаю; (я) є першим; керую». З грецької перейшов у латинську — «аrchivum», з якої через німецьку мову потрапило в українську.[1]. Українською мовою — «архів» (староукраїнською — «архива» (XVIII ст.); англійською — аrсhivе; німецькою — «archivieren»; французькою — archives; польською — «аrchiwum».
Історія розвитку архівної справи
Стародавній Світ
У давніх цивілізацій поняття архіву не було відділене від поняття бібліотека, фактичного це були сховища змішаного типу. Перші такі установи виникли на території Межиріччя, де знаходились держави Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії. Архіви шумерів представлені міськими архівами Уру, Лагашу, Шурупаку, наявні і приватні (залишки власних бібліотек у будинках звичайних ремісників). Особливістю роботи даних закладів, стало започаткування сортування і каталогізації документів, які писались на глиняних табличках у корзинах зберігались на глиняних полицях з спеціальними позначками. В Ассирійських найбільших архівах удосконалилась система збору та переписування інформації, та перевірки правдивості даних. Найбільш досконалою бібліотекою даного регіону варто вважати бібліотеку-архів Ашшурбаніпала.
Серед архівних систем, які цивілізаційно належали до східних деспотій, окремо постає єгипетська, яка мала свою специфіку — їхні тексти записувались на папірусах, і до нашого часу дійшло мало залишків таких установ. Найважливішим архівом був Фараонський архів. При дворах існувала спеціальна посада наглядача Будинку книг. Архіви були поділені за категоріями, були наявні храмові установи (Геліополю, Карнак, Луксор) — там зберігались здебільшого священні тексти. У архівах фараонів — управлінські праці, дипломатичне листування. У номових архівах — регіональна адміністративна документація.
Частина єгипетської «Книги Мертвих» написаної на папірусі. Зображує суд Осіріса. Каїрський Єгипетський музей.
Збереглись незначні залишки фамільних і приватних архівів (в основному майново-побутова інформація.) Форма зберігання еволюціонувала протягом усієї історії Єгипту — спочатку в ящиках, глиняних ковшах, пізніше — у нішах стін. Найкоштовніші документи — у алебастрових футлярах. Існувала і система каталогів, до нашого часу дійшло шість таких. Варто зазначити, що допуск до таких сакральних споруд мало лише жрецтво, писарі або представники роду фараона. До архівів перших цивілізацій входили: релігійні книги, медичні та астрономічні трактати, математичні праці, державна документація, повчання та моральні настанови, поетичні збірки. Це усе у подальшому вплинуло на формування таких систем у Греції та Римі.
Архіви античної Греції пройшли довгий шлях розвитку від глиняних табличок крито-мікенської доби, царських архівів пізнішого часу до полісних, які зберігалися в храмах тих богів, які оберігали відповідний політичний устрій поліса. Наприклад, архів Афінського полісу містився в храмі Метроон. Архіви елліністичних монархій поєднують у собі риси давньосхідних і грецьких традицій. Це насамперед канцелярія Александра Македонського, а також архіви його спадкоємців на місцях. Всесвітньою популярністю користуються знамениті бібліотеки елліністичного світу — Александрійська, Пергамська і Антіохійська.
Реконструкція Табулярію та пам'ятників розміщених поруч з Капітолієм. Художник Коснтан Муайо. Париж, 1866.
В Давньому Римі існували дві великі групи архівів: жрецькі та цивільні. Одним з найстаріших жрецьких вважається сховище «Сивілиних книг», яке знаходилося в храмі Юпітера Капітолійського і починає свою історію з VI ст. до н. е. Найважливіший цивільний архів республіки називався Ерарій (скарбниця) при Сенаті, в храмі Сатурна. Туди направлялися матеріали Сенату: протоколи засідань, записи рішень і декрети, угоди Риму з іншими державами. Також в Ерарії перебували документи з архівів інших посадових осіб. В І ст. до н. е. установа отримує назву «табулярій» (лат. tabule — дощечка для письма). На чолі архіву завжди стояли квестори, але вагому роль відігравали — писарі. В архіві, як персонал, були використовували працю і писемних державних рабів. Архівні матеріали мали вигляд воскових дерев'яних дощок, які часто об'єднували у зв'язки, папірусів, пергаментів. Матеріали мали структурування у сховищі за групами: установа — посадова особа — вид документу. Всередині кожної групи існувало датування документів за роками.
Тридцатилетняя война — военный конфликт за гегемонию в Священной Римской империи германской нации и Европе, продолжавшийся с 1618 по 1648 год и затронувший в той или иной степени практически все европейские страны. Война началась как религиозное столкновение между протестантами и католиками Германской империи, но затем переросла в борьбу против доминирования Габсбургов в Европе. Конфликт стал последней крупной религиозной войной в Европе и породил Вестфальскую систему международных отношений.
Война началась после Пражской дефенестрации 23 мая 1618 года, которая ознаменовала собой начало восстания чешских сословий, направленного против попыток рекатолизации со стороны принадлежавшего к дому Габсбургов чешского короля. Последовавшие боевые действия делятся на четыре крупных периода, называющихся по основным противникам императора: чешско-пфальцский, датский, шведский и франко-шведский. Две попытки прекращения конфликта — Любекский мир (1629) и Пражский мир (1635) — окончились безуспешно, поскольку не учитывали интересов всех прямо или косвенно заинтересованных сторон. Это удалось только всеевропейскому Вестфальскому мирному конгрессу (1641—1648). Вестфальский мир 24 октября 1648 года зафиксировал новый баланс сил между императором Священной Римской империи и имперскими сословиями и определил конституционные рамки, действовавшие в империи до её распада в 1806 году. Республика Соединённых провинций и Швейцарский союз стали независимыми государствами и вышли из состава империи.
Боевые действия Тридцатилетней войны происходили в Центральной Европе, в основном на территории современной Германии. Как сами боевые действия, так и вызванные ими голод и эпидемииопустошили целые регионы. В Южной Германии войну пережила лишь треть населения. Многим областям потребовалось больше века, чтобы восстановиться от последствий вызванного войной экономического и социального упадка.
Термін «архів» походить від грецького «ἀρχεῖον» — «присутнє місце», що є похідним від «ἀρχή» — «влада, правління; початок», пов'язаного з етимологічно неясним дієсловом «ἀρχώ» — «починаю; (я) є першим; керую». З грецької перейшов у латинську — «аrchivum», з якої через німецьку мову потрапило в українську.[1]. Українською мовою — «архів» (староукраїнською — «архива» (XVIII ст.); англійською — аrсhivе; німецькою — «archivieren»; французькою — archives; польською — «аrchiwum».
Історія розвитку архівної справи
Стародавній Світ
У давніх цивілізацій поняття архіву не було відділене від поняття бібліотека, фактичного це були сховища змішаного типу. Перші такі установи виникли на території Межиріччя, де знаходились держави Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії. Архіви шумерів представлені міськими архівами Уру, Лагашу, Шурупаку, наявні і приватні (залишки власних бібліотек у будинках звичайних ремісників). Особливістю роботи даних закладів, стало започаткування сортування і каталогізації документів, які писались на глиняних табличках у корзинах зберігались на глиняних полицях з спеціальними позначками. В Ассирійських найбільших архівах удосконалилась система збору та переписування інформації, та перевірки правдивості даних. Найбільш досконалою бібліотекою даного регіону варто вважати бібліотеку-архів Ашшурбаніпала.
Серед архівних систем, які цивілізаційно належали до східних деспотій, окремо постає єгипетська, яка мала свою специфіку — їхні тексти записувались на папірусах, і до нашого часу дійшло мало залишків таких установ. Найважливішим архівом був Фараонський архів. При дворах існувала спеціальна посада наглядача Будинку книг. Архіви були поділені за категоріями, були наявні храмові установи (Геліополю, Карнак, Луксор) — там зберігались здебільшого священні тексти. У архівах фараонів — управлінські праці, дипломатичне листування. У номових архівах — регіональна адміністративна документація.
Частина єгипетської «Книги Мертвих» написаної на папірусі. Зображує суд Осіріса. Каїрський Єгипетський музей.
Збереглись незначні залишки фамільних і приватних архівів (в основному майново-побутова інформація.) Форма зберігання еволюціонувала протягом усієї історії Єгипту — спочатку в ящиках, глиняних ковшах, пізніше — у нішах стін. Найкоштовніші документи — у алебастрових футлярах. Існувала і система каталогів, до нашого часу дійшло шість таких. Варто зазначити, що допуск до таких сакральних споруд мало лише жрецтво, писарі або представники роду фараона. До архівів перших цивілізацій входили: релігійні книги, медичні та астрономічні трактати, математичні праці, державна документація, повчання та моральні настанови, поетичні збірки. Це усе у подальшому вплинуло на формування таких систем у Греції та Римі.
Архіви античної Греції пройшли довгий шлях розвитку від глиняних табличок крито-мікенської доби, царських архівів пізнішого часу до полісних, які зберігалися в храмах тих богів, які оберігали відповідний політичний устрій поліса. Наприклад, архів Афінського полісу містився в храмі Метроон. Архіви елліністичних монархій поєднують у собі риси давньосхідних і грецьких традицій. Це насамперед канцелярія Александра Македонського, а також архіви його спадкоємців на місцях. Всесвітньою популярністю користуються знамениті бібліотеки елліністичного світу — Александрійська, Пергамська і Антіохійська.
Реконструкція Табулярію та пам'ятників розміщених поруч з Капітолієм. Художник Коснтан Муайо. Париж, 1866.
В Давньому Римі існували дві великі групи архівів: жрецькі та цивільні. Одним з найстаріших жрецьких вважається сховище «Сивілиних книг», яке знаходилося в храмі Юпітера Капітолійського і починає свою історію з VI ст. до н. е. Найважливіший цивільний архів республіки називався Ерарій (скарбниця) при Сенаті, в храмі Сатурна. Туди направлялися матеріали Сенату: протоколи засідань, записи рішень і декрети, угоди Риму з іншими державами. Також в Ерарії перебували документи з архівів інших посадових осіб. В І ст. до н. е. установа отримує назву «табулярій» (лат. tabule — дощечка для письма). На чолі архіву завжди стояли квестори, але вагому роль відігравали — писарі. В архіві, як персонал, були використовували працю і писемних державних рабів. Архівні матеріали мали вигляд воскових дерев'яних дощок, які часто об'єднували у зв'язки, папірусів, пергаментів. Матеріали мали структурування у сховищі за групами: установа — посадова особа — вид документу. Всередині кожної групи існувало датування документів за роками.
Тридцатилетняя война — военный конфликт за гегемонию в Священной Римской империи германской нации и Европе, продолжавшийся с 1618 по 1648 год и затронувший в той или иной степени практически все европейские страны. Война началась как религиозное столкновение между протестантами и католиками Германской империи, но затем переросла в борьбу против доминирования Габсбургов в Европе. Конфликт стал последней крупной религиозной войной в Европе и породил Вестфальскую систему международных отношений.
Война началась после Пражской дефенестрации 23 мая 1618 года, которая ознаменовала собой начало восстания чешских сословий, направленного против попыток рекатолизации со стороны принадлежавшего к дому Габсбургов чешского короля. Последовавшие боевые действия делятся на четыре крупных периода, называющихся по основным противникам императора: чешско-пфальцский, датский, шведский и франко-шведский. Две попытки прекращения конфликта — Любекский мир (1629) и Пражский мир (1635) — окончились безуспешно, поскольку не учитывали интересов всех прямо или косвенно заинтересованных сторон. Это удалось только всеевропейскому Вестфальскому мирному конгрессу (1641—1648). Вестфальский мир 24 октября 1648 года зафиксировал новый баланс сил между императором Священной Римской империи и имперскими сословиями и определил конституционные рамки, действовавшие в империи до её распада в 1806 году. Республика Соединённых провинций и Швейцарский союз стали независимыми государствами и вышли из состава империи.
Боевые действия Тридцатилетней войны происходили в Центральной Европе, в основном на территории современной Германии. Как сами боевые действия, так и вызванные ими голод и эпидемииопустошили целые регионы. В Южной Германии войну пережила лишь треть населения. Многим областям потребовалось больше века, чтобы восстановиться от последствий вызванного войной экономического и социального упадка.
Объяснение: