Урок 2 Назовите сходство между действиями Людовика XIV и Петра I в установлении неограниченной власти. Количество правильных ответов: 2 Упразднены функции представительных органов. На высшие государственные должности назначены доверенные лица. Установлена религиозная толерантность и отменены религиозные преследования. Опирался на первых министров и регентов. Созданы сословно-представительные органы.
Жирондисты
Лидеры: Жак-Пьер Бриссо (1754-1793 гг)
Петион де Вильнёв (1756-1794 гг)
Николя де Кондорсе (1743-1793 гг.)
Манон Жанна Ролан (1754-1793 гг)
Социальный состав: Республиканская, торгов-промышленная и земледельческая буржуазия.
Политические взгляды: Жирондисты были сторонниками реформ. Они считали, что монархию во что бы то ни стало - свергнуть.
Участие в Конвенте и Законодательном собрании:
1 Октября 1791 года начало работать Законодательное собрание. В нём лидировала группа решительно настроенных депутатов от департамента Жиронда( их стали называть жирондистами) Конституция Франции 1791 г.
Восстание 10 августа 1792- эпизод Великой Французской революции, в ходе которого король Людовик XVI был свергнут и заключен под стражу. В результате восстания монархия во Франции была фактически ликвидирована, а к власти пришла республиканская партия жирондистов во главе с Бриссо. Свержение монархии.
Уничтожение монархии сделало недействительной Конституцию 1791 года. Поэтому был созван Конвент, избранный всеобщим голосованием мужчин. Среди его депутатов было больше сторонников крайних, решительных действий. В результате жирондисты стали правыми. Провозглашение республики.
Методы достижения политических целей:
Сначала жирондисты думали для достижения господства в собрании пользоваться, как орудиями своими, крайними демагогами, вождями клубов и деятелями революционной прессы; но мало-помалу между ними и более крайней партией, получившей название монтаньяров, возникло сильное соперничество.
Результаты деятельности для них самих:
2 июня 1793 г. вооруженный народ окружил Конвент, к восставшим присоединилась армия. Тяжелое положение республики, нежелание жирондистов принимать радикальные меры в разрешении аграрного вопроса, их проволочки в деле устранения монархии (хотя и называли себя республиканцами), пренебрежительное отношение к трудовому народу - причины, приведшие к краху жирондистского правления.
Результат деятельности для государства:
22.9.1792 г. провозгласили Республику. А 15 января 1793 г. приговорили короля к казни за измену.
• 21.01.1793 г. король был казнен.
Мятеж в департаменте Вандея, т. к. крестьяне не получили землю и не могли её купить.
Власть перешла к якобинцам.
Якобинцы
Лидеры: Максимилиан Робеспьер (1758-1794 гг.)
Жан-Поль Марат (1743-1793 гг.)
Жорж Жак Дантон (1759-1794 гг.)
Социальный состав: Мелкая городская буржуазия.
Политические взгляды:
Сначала якобинцы были монархистами и сторонниками Конституционной монархии. Но впоследствии партия стала более радикальной.
Участие в Конвенте и Законодательном собрании:
Якобинцы (преимущественно сторонники Робеспьера) участвовали в Конвенте, а 2 июня 1793 года совершили государственный переворот, свергнув жирондистов.
Методы достижения политических целей:
Якобинская политика сводилась к трем основным направлениям:
* Тотальная война за освобождение Франции от иностранной интервенции;
* Чрезвычайные меры контроля над экономикой, ограничение цен, социальные меры;
* Террор, казни противников революции.
Как видим, для борьбы с экономическими трудностями использовалось государственное вмешательство в рыночную экономику, для борьбы с внутриполитическими проблемами - революционный террор, для борьбы с внешними врагами - освободительная война.
Результат деятельности для их самих:
Их диктатура продлилась до переворота 27 июля 1794 года, в результате которого Робеспьер был казнён.
Результат деятельности для государства:
Во время своего правления якобинцы провели ряд радикальных реформ и развернули массовый террор.
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение: