Установіть хронологічну послідовність дій. 1. правління в Римській імперії династії Юліїв-Клавдіїв 2. остаточний поділ Римської імперії на Західну та Східну. 3. проголошення християнства державною релігією
ран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).
Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.
Объяснение:
ран та Туреччина ідеально підходять для порівняльного аналізу, оскільки вони були одними з небагатьох мусульманських країн, які пережили епоху європейського імперіалізму як незалежні держави. Модернізація значною мірою була роботою корінних еліт в обох суспільствах. У міжвоєнний період національні еліти в Туреччині та Ірані усвідомлювали схожість між собою, і політика, що проводилася в одній країні, часто впливала на іншу. Мустафа Кемаль Ататюрк в Туреччині та Реза Шах Пахлаві в Ірані намагалися сприяти соціально-економічній модернізації у відповідних країнах, наслідуючи Захід. Хоча Ататюрк виправдовував авторитарне правління тимчасовим явищем, називаючи його періодом «опіки», після якого Туреччина здійснить перехід до повноцінної демократії, але, схоже, Реза Шах хвилювався з цього приводу. Після Другої світової війни політичні траєкторії двох країн розійшлися. Туреччина стала «військовою демократією», тоді як Іраном правили спочатку самодержавна монархія, а потім ісламська теократія. В останні роки, здається, Туреччина та Іран схожі і розхожі. З одного боку, ідеологічні основи військового кемалізму та ісламізму опіки, відповідно, все частіше обговорюються та ставляться під сумнів у кожній країні. Однак, поки Туреччина переживає процес демократизації та демілітаризації, теократія в Ірані перетворюється на більш мілітаризований режим, при цьому Революційні гвардії здійснюють посилений контроль як над економікою, так і за політикою.
Основні спільні риси розвитку:
1) Постійна відсіч потенційним претендентам, які зазіхали на їх територіальну цілісність та суверенітет;
2) Модернізаційні процеси, однак із різними результатами та наслідками;
3) Іран, вслід та за прикладом Туреччини проводить ряд реформ: судову, земельну та фінансову;
4) Адаптація елементів західного (про європейського зразка).
Объяснение:
Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.