Установіть хронологічну послідовність подій: А Остаточна ліквідація Київського князівства; Б Укладення Кревської унії; В Битва під Вількомиром; Г З’ізд монархів у Луцьку.
2) Синьхайская революция, буржуазная революция 1911—13 в Китае, приведшая к свержению маньчжурской династии Цин и провозглашению Китайской республики; началась в год «синьхай» по старому кит. календарю (отсюда название). Была вызвана исторической необходимостью уничтожить гнёт иноземной маньчжурской монархии, консервировавшей феодальные порядки в политической и общественно-экономической жизни страны, а также засилье иностранного империализма. Её движущими силами были национальная буржуазия, городская мелкая буржуазия, крестьянство, рабочие, либеральные помещики. Большую роль в её подготовке сыграла деятельность революционной организации Тунмэнхой. Началом С. р. явилось победоносное восстание войск 10 октября 1911 в г. Учан (см. Учанское восстание). К концу ноября 1911 в 15 провинциях Южного, Центрального и Северного Китая было свергнуто господство маньчжурской монархии. В результате экономической слабости и политической незрелости революционного крыла буржуазии к власти во многих провинциях пришли представители либеральной буржуазии и либеральных помещиков. Оказавшись в трудном положении, маньчжурский двор по совету китайской феодальной реакции и американско-английской дипломатии призвал к власти крупного китайского феодала, создателя реакционной бэйянской (северной) армии — генерала Юань Ши-кая, назначив его 2 ноября 1911 премьер-министром и главкомом действующей армии. Юань Ши-кай стал проводить политику лавирования между Цинской династией и революционерами в интересах китайской феодально-компрадорской реакции и международный империализма. Руководители республиканского лагеря пошли на переговоры с правительством Юань Ши-кая (официально начались в Шанхае 18 декабря 1911). 26 декабря 1911 из эмиграции на родину вернулся главный руководитель Тунмэнхоя Сунь Ят-сен. 29 декабря собрание делегатов от восставших провинций (в Нанкине) избрало его временным президентом Китайской республики (вступил в должность 1 января 1912). Империалистические державы не признали Нанкинского правительства, отказали ему в передаче причитающихся денежных отчислений из контролируемых ими кит. морских таможен, грозили прямой вооруженной интервенцией. Соглашательское большинство деятелей революционного лагеря требовало от Сунь Ят-сена передачи поста президента Юань Ши-каю. Пролетариат не играл самостоятельной политической роли, в стране отсутствовало активное крестьянское движение. 12 февраля 1912 маньчжурский император отрекся от престола, а 13 февраля 1912 Сунь Ят-сен под давлением внешней и внутренней контрреволюции вынужден был заявить о своей отставке (ушёл с поста 1 апреля 1912). 15 февраля 1912 Нанкинское собрание делегатов избрало Юань Ши-кая временным президентом.
Опираясь на международный империализма и кит. реакции, используя поддержку либеральных кругов и слабость буржуазной демократии, Юань Ши-кай начал готовиться к установлению единоличной военной диктатуры. Ставка Тунмэнхоя и его преемника — партии гоминьдан (создана в августе 1912), не имевшей опоры в широких народный массах, на буржуазно-демократическую временную конституцию (принята Нанкинским собранием 10 марта 1912) как на одно из основных средств предотвращения военной диктатуры не могла революцию от поражения. В конце марта 1913 по тайному приказу Юань Ши-кая был убит гоминьдановский кандидат в премьер-министры — Сун Цзяо-жэнь. 27 апреля 1913, вопреки воле парламента, юаньшикаевское правительство для укрепления своего финансового положения подписало с империалистическим банковским консорциумом соглашение о займе в 25 млн. ф. ст. Это явилось началом открытого государственного переворота. Сунь Ят-сен призвал народ к антиюаньшикаевскому восстанию (см. «Вторая революция»), но оно в августе 1913 было подавлено бэйянскими войсками. В стране установилась диктатура Юань Ши-кая.
Юстиніан I народився близько 482 або 483 рр. , в м. Таурісий (Верхня Македонія), помер 14. 11. 565, в м. Константинополі, імператор Візантії (Східної Римської імперії) з 527. Юстиніан походив з селянської родини. Здобув освіту завдяки своєму дядьку - імператору Юстину I; будучи наближеним їм до імператорського двору, здійснював великий вплив на державні справи. Вступивши на престол, прагнув відновити Римську імперію в її колишніх межах, її минулу велич. Юстиніан I спирався на середн землевласників і рабовласників, шукав підтримку у православної церкви; прагнув обмежити домагання сенаторської аристократії. Велику роль в державній політиці відігравала дружина імператора Феодора. У правління Юстиніана I було проведене кодифікування римського. В цілому його законотворча діяльність була спрямована на встановлення необмеженої влади імператора, на зміцнення рабовласництва, захист права власності. Централізації держави сприяли реформи Юстиніана I. Протягом 535-536 рр. - були укрупнені адміністративні округи, в руках їх правителів зосереджена цивільна і воєнна влада, впорядковані і посилені державний апарат, армія
Під контроль держави були поставлені ремесло і торгівля. При Юстиніані I посилився податковий гніт. Жорстоко переслідувалися єретики. Юстиніан I стимулював грандіозне будівництво: споруджувалися військові укріплення для оборони від вторгнень варварів, відбудовувалися міста, в яких споруджувалися палаци і храми (у Константинополі був побудований храм святої Софії). Юстиніан I проводив широку завойовницьку політику: у варварів були відвойовані захоплені ними області Західної Римської імперії (у 533-534 Північна Африка, Сардинія, Корсика - у вандалів, в 535-555 Апеннінський півострів і Сицилія - у остготів, в 554 південно-східна частина Піренейського півострова - у вестготів); на цих землях відновлювалися рабовласницькі відносини. На сході візантійські і війська вели війни з Іраном (527-532, 540-561), на півночі відбили натиск слов'ян. У різних районах імперії (особливо в землях, приєднаних до Візантії при Юстиніані I) спалахували проти влади імператора народні повстання (у 529-530 повстання самаритян в Палестині, в 532 "Ніка" в Константинополі, в 536-548 поширився революційних рух в Північній Африці, очолений Стотзой, народно-визвольний, рух в Італії під керівництвом Тотіли).
Юстиніан все своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй в жертву все, що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за втілення в життя великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси імперії були вкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його правління, врешті-решт імперії крах був неминучий.
2) Синьхайская революция, буржуазная революция 1911—13 в Китае, приведшая к свержению маньчжурской династии Цин и провозглашению Китайской республики; началась в год «синьхай» по старому кит. календарю (отсюда название). Была вызвана исторической необходимостью уничтожить гнёт иноземной маньчжурской монархии, консервировавшей феодальные порядки в политической и общественно-экономической жизни страны, а также засилье иностранного империализма. Её движущими силами были национальная буржуазия, городская мелкая буржуазия, крестьянство, рабочие, либеральные помещики. Большую роль в её подготовке сыграла деятельность революционной организации Тунмэнхой. Началом С. р. явилось победоносное восстание войск 10 октября 1911 в г. Учан (см. Учанское восстание). К концу ноября 1911 в 15 провинциях Южного, Центрального и Северного Китая было свергнуто господство маньчжурской монархии. В результате экономической слабости и политической незрелости революционного крыла буржуазии к власти во многих провинциях пришли представители либеральной буржуазии и либеральных помещиков. Оказавшись в трудном положении, маньчжурский двор по совету китайской феодальной реакции и американско-английской дипломатии призвал к власти крупного китайского феодала, создателя реакционной бэйянской (северной) армии — генерала Юань Ши-кая, назначив его 2 ноября 1911 премьер-министром и главкомом действующей армии. Юань Ши-кай стал проводить политику лавирования между Цинской династией и революционерами в интересах китайской феодально-компрадорской реакции и международный империализма. Руководители республиканского лагеря пошли на переговоры с правительством Юань Ши-кая (официально начались в Шанхае 18 декабря 1911). 26 декабря 1911 из эмиграции на родину вернулся главный руководитель Тунмэнхоя Сунь Ят-сен. 29 декабря собрание делегатов от восставших провинций (в Нанкине) избрало его временным президентом Китайской республики (вступил в должность 1 января 1912). Империалистические державы не признали Нанкинского правительства, отказали ему в передаче причитающихся денежных отчислений из контролируемых ими кит. морских таможен, грозили прямой вооруженной интервенцией. Соглашательское большинство деятелей революционного лагеря требовало от Сунь Ят-сена передачи поста президента Юань Ши-каю. Пролетариат не играл самостоятельной политической роли, в стране отсутствовало активное крестьянское движение. 12 февраля 1912 маньчжурский император отрекся от престола, а 13 февраля 1912 Сунь Ят-сен под давлением внешней и внутренней контрреволюции вынужден был заявить о своей отставке (ушёл с поста 1 апреля 1912). 15 февраля 1912 Нанкинское собрание делегатов избрало Юань Ши-кая временным президентом.
Опираясь на международный империализма и кит. реакции, используя поддержку либеральных кругов и слабость буржуазной демократии, Юань Ши-кай начал готовиться к установлению единоличной военной диктатуры. Ставка Тунмэнхоя и его преемника — партии гоминьдан (создана в августе 1912), не имевшей опоры в широких народный массах, на буржуазно-демократическую временную конституцию (принята Нанкинским собранием 10 марта 1912) как на одно из основных средств предотвращения военной диктатуры не могла революцию от поражения. В конце марта 1913 по тайному приказу Юань Ши-кая был убит гоминьдановский кандидат в премьер-министры — Сун Цзяо-жэнь. 27 апреля 1913, вопреки воле парламента, юаньшикаевское правительство для укрепления своего финансового положения подписало с империалистическим банковским консорциумом соглашение о займе в 25 млн. ф. ст. Это явилось началом открытого государственного переворота. Сунь Ят-сен призвал народ к антиюаньшикаевскому восстанию (см. «Вторая революция»), но оно в августе 1913 было подавлено бэйянскими войсками. В стране установилась диктатура Юань Ши-кая.
Юстиніан I народився близько 482 або 483 рр. , в м. Таурісий (Верхня Македонія), помер 14. 11. 565, в м. Константинополі, імператор Візантії (Східної Римської імперії) з 527. Юстиніан походив з селянської родини. Здобув освіту завдяки своєму дядьку - імператору Юстину I; будучи наближеним їм до імператорського двору, здійснював великий вплив на державні справи. Вступивши на престол, прагнув відновити Римську імперію в її колишніх межах, її минулу велич. Юстиніан I спирався на середн землевласників і рабовласників, шукав підтримку у православної церкви; прагнув обмежити домагання сенаторської аристократії. Велику роль в державній політиці відігравала дружина імператора Феодора. У правління Юстиніана I було проведене кодифікування римського. В цілому його законотворча діяльність була спрямована на встановлення необмеженої влади імператора, на зміцнення рабовласництва, захист права власності. Централізації держави сприяли реформи Юстиніана I. Протягом 535-536 рр. - були укрупнені адміністративні округи, в руках їх правителів зосереджена цивільна і воєнна влада, впорядковані і посилені державний апарат, армія
Під контроль держави були поставлені ремесло і торгівля. При Юстиніані I посилився податковий гніт. Жорстоко переслідувалися єретики. Юстиніан I стимулював грандіозне будівництво: споруджувалися військові укріплення для оборони від вторгнень варварів, відбудовувалися міста, в яких споруджувалися палаци і храми (у Константинополі був побудований храм святої Софії). Юстиніан I проводив широку завойовницьку політику: у варварів були відвойовані захоплені ними області Західної Римської імперії (у 533-534 Північна Африка, Сардинія, Корсика - у вандалів, в 535-555 Апеннінський півострів і Сицилія - у остготів, в 554 південно-східна частина Піренейського півострова - у вестготів); на цих землях відновлювалися рабовласницькі відносини. На сході візантійські і війська вели війни з Іраном (527-532, 540-561), на півночі відбили натиск слов'ян. У різних районах імперії (особливо в землях, приєднаних до Візантії при Юстиніані I) спалахували проти влади імператора народні повстання (у 529-530 повстання самаритян в Палестині, в 532 "Ніка" в Константинополі, в 536-548 поширився революційних рух в Північній Африці, очолений Стотзой, народно-визвольний, рух в Італії під керівництвом Тотіли).
Юстиніан все своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй в жертву все, що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за втілення в життя великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси імперії були вкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його правління, врешті-решт імперії крах був неминучий.