Установіть послідовність подій, що пов»язані з Hімеччиною в добу Середныовіччя. А видання німецьким імператором Карлом IV « Золотої булли»
Б Верденський договір онуків Карла Великого
В утворення імператором Оттоном I Римської iмперї Гучасть імператора Фрідріха I Барбаросси у Хрестовому поході
Території, об'єднані під владою Карла V, були конгломератом абсолютно різних земель, в кожній з яких зберігалися свої закони, привілеї і політичні інститути. Управління імперією було безпрецедентною за складністю завданням, яку частково полегшували гарну освіту, отримане Карлом, його космополітичні настрої, тверезий розум і енергія. Внутрішня політика Карла V була підпорядкована інтересам зовнішньої, мобілізуючи для неї всі можливі ресурси. Влада Карла V в імперії була досить нестійкою. Потребуючи підтримки князів для боротьби з Францією і турками, Карл V часто йшов їм на поступки. Однак в своїх спадкових володіннях Карл прагнув проводити абсолютистської політику, різко збільшував податки, урізав традиційні вольності і привілеї, що викликало ряд повстань (повстання Комунерос в 1520-1522, Гентське повстання 1539-1540), які були жорстоко придушені.
Зовнішня політика і війниЗОВНІШНЯ Всі напрямки зовнішньої політики Карла V пов'язувала "імперська ідея" - об'єднання християнської Європи під егідою імператора проти спільного ворога - Османської імперії. Однак здійсненню цього грандіозного ідеалу перешкоджали і Реформація, і протидія Франції - сильної національної монархії, також прагнула до домінування в Європі.
Багато зусиль було потрібно для оборони Австрії і Угорщини від турків. Прагнучи послабити їх і в той же час убезпечити берега Іспанії від піратів, Карл V в 1535 очолив похід на залежний від Османської імперії Туніс, проте його успіх не дуже похитнув позиції турків. Спроба імператора захопити в 1541 Алжир успіху не мала.
Головним напрямком зовнішньої політики Карла V була боротьба з французьким королем Франциском I. Обидва государя претендували на Італію, залишалися невирішеними питання про бургундському спадщині і територіальні суперечки в Піренеях. В ході Італійських воєн Карл V і Франциск I кілька разів вели військові дії один проти одного. Постійно вимушений розпорошувати свої сили, Карл V часто не мав можливості розвивати досягнуті успіхи, і війна завершилася на користь Габсбургів вже за його сина Пилипа II.
Ставши імператором в самому початку Реформації, Карл V після недовгих вагань очолив її супротивників. Він особисто головував на Вормсском рейхстазі 1521, засудив вчення Лютера (див. Вормсский едикт). Коли довге протистояння католиків і лютеран в Німеччині вилилося у військове зіткнення, Карл V здобув важливу перемогу над протестантами при Мюльберге в 1547, але не зумів скористатися її плодами, а потім шанси сторін зрівнялися. Аугсбурзький мир 1555 означав для Карла V крах всієї його німецької політики. Невдачі в боротьбі з Францією і німецькими протестантами імператор намагався компенсувати включенням в орбіту свого впливу Англії, однак здійснений з цією метою шлюб його сина Пилипа і королеви Марії Тюдор не приніс Карлу V очікуваних вигод.
Народное собрание обладало широкими полномочиями. Здесь принимались государственные законы, утверждалось объявление войны и заключение мира, результаты переговоров с другими государствами, ратифицировались договоры с ними. На Народном собрании избирались должностные лица, магистраты Афинского государства, обсуждались отчеты после их годичного управления, решались дела по продовольственному снабжению города, контролировались сдача в аренду государственных имуществ, земель и рудников, утверждались наиболее крупные завещания. Оно осуществляло контроль за воспитанием юношей, готовящихся к получению гражданских прав. В компетенцию Народного собрания входило проведение такого чрезвычайного мероприятия по охране государственного строя от происков знатных лиц, как остракизм, т. е. изгнание на 10 лет всякого лица, заподозренного в намерении свергнуть демократический строй.
Важнейшим делом Народного собрания было обсуждение и утверждение государственного бюджета, дарование прав гражданства иностранцам, хотя это случалось крайне редко. Оно выступало не только в качестве законодательного органа своего государства, но и контролировало ситуацию в сферах управления и администрации.
Народное собрание в Афинах собиралось в строго определенные сроки: раз в 9 дней или 4 раза в 36 дней, а вся годовая деятельность состояла из 10 циклов. Чтобы упорядочить работу Народного собрания, на каждое из них выносились свои важные вопросы. Скажем, на первом обсуждались военные, продовольственные, чрезвычайные заявления, проводилась проверка правильности избрания соответствующих магистратов. На втором - рассматривались ходатайства по личным и общественным делам и т. д. Повестка дня предварительно готовилась и обсуждалась Советом, председатели собрания избирались на один день по жребию.
В Народном собрании был принят довольно демократический порядок обсуждения повестки дня. Выступить по обсуждаемому вопросу мог каждый гражданин, однако не допускалось непристойное поведение на ораторской трибуне. Каждый афинский гражданин независимо от его имущественного положения имел право внести на обсуждение проект закона, который мог быть принят на Народном собрании.