1) Увлечение античной культурой не достигло таких размеров, как в Европе;
2) Не было такого неуважения к временам;
3) Заимствование касалось только науки античности, но не культуры , поскольку имелись собственные традиции образованности и культурного развития.
2. На Востоке, и на Западе Ренессанс так или иначе связан с эпохой античности, с возрождением к новой жизни греческой науки с ее эллинистической философией. Для обоих характерен высокий уровень развития культуры, социально-экономических основ общественной жизни, и для Восточного Ренессанса, и для начинавшегося позднее Европейского Возрождения характерно появление целой плеяды ученых-энциклопедистов, титанов мысли.
3. Зависимость собственности от власти,господство государственной собственности над частной. Вера в мудрого правителя,его обожествление, неразвитость права, бесправие подданных.Интересы личности подчинены общественным, а человек-неотъемлемая часть коллектива
4. C IX по XII в. в период, часто называемый в истории как эра Восточного Ренессанса, Центральная Азия подарила миру великих ученых-энциклопедистов и мыслителей, которые внесли неоценимый вклад в развитие таких наук и сфер, как физика, химия, математика, астрономия, география, медицина и сельское хозяйство.
Населення Східної України в кінці XVIII ст. становило 7,5 млн чол., а близько 1860 р. — 13,5 млн. На Західній Україні мешкало відповідно 2,5 млн і 5 млн чол.
Російський уряд для управління створив на її території 9 губерній, об’єднаних у 3 генерал-губернаторства. На території Слобожанщини і Лівобережжя було засновано Слобідсько-Українську, яку у 1835 р. перейменували у Харківську, Чернігівську та Полтавську губернії, що склали Малоросійське генерал-губернаторство. На Правобережній Україні та Волині царський уряд утворив Київську, Подільську та Волинську губернії, об’єднані в Київське генерал-губернаторство. Відібрані у Війська Запорізького землі Північного Причорномор’я та Приазов’я поділили на три губернії — Херсонську, Катеринославську і Таврійську, приєднавши до них у 1812 р. Бессарабську область, і все це адміністративне утворення назвали Новоросійсько-Бессарабське генерал -губернаторство .
Губернатори, проголошені спеціальним царським указом «хазяями» губерній, отримали право безмежного контролю над діяльністю всіх установ та підприємств, розташованих на ввіреній їм території.
Найчастіше на посади губернаторів призначали не цивільних, а військових осіб, як правило, генералів, яким у такому разі підпорядковувалися не тільки місцева адміністрація та поліція, а й розквартировані в губернії військові частини.
1. Восточный Ренессанс от Западного отличали:
1) Увлечение античной культурой не достигло таких размеров, как в Европе;
2) Не было такого неуважения к временам;
3) Заимствование касалось только науки античности, но не культуры , поскольку имелись собственные традиции образованности и культурного развития.
2. На Востоке, и на Западе Ренессанс так или иначе связан с эпохой античности, с возрождением к новой жизни греческой науки с ее эллинистической философией. Для обоих характерен высокий уровень развития культуры, социально-экономических основ общественной жизни, и для Восточного Ренессанса, и для начинавшегося позднее Европейского Возрождения характерно появление целой плеяды ученых-энциклопедистов, титанов мысли.
3. Зависимость собственности от власти,господство государственной собственности над частной. Вера в мудрого правителя,его обожествление, неразвитость права, бесправие подданных.Интересы личности подчинены общественным, а человек-неотъемлемая часть коллектива
4. C IX по XII в. в период, часто называемый в истории как эра Восточного Ренессанса, Центральная Азия подарила миру великих ученых-энциклопедистов и мыслителей, которые внесли неоценимый вклад в развитие таких наук и сфер, как физика, химия, математика, астрономия, география, медицина и сельское хозяйство.
Объяснение:
должно быть верно)
Населення Східної України в кінці XVIII ст. становило 7,5 млн чол., а близько 1860 р. — 13,5 млн. На Західній Україні мешкало відповідно 2,5 млн і 5 млн чол.
Російський уряд для управління створив на її території 9 губерній, об’єднаних у 3 генерал-губернаторства. На території Слобожанщини і Лівобережжя було засновано Слобідсько-Українську, яку у 1835 р. перейменували у Харківську, Чернігівську та Полтавську губернії, що склали Малоросійське генерал-губернаторство. На Правобережній Україні та Волині царський уряд утворив Київську, Подільську та Волинську губернії, об’єднані в Київське генерал-губернаторство. Відібрані у Війська Запорізького землі Північного Причорномор’я та Приазов’я поділили на три губернії — Херсонську, Катеринославську і Таврійську, приєднавши до них у 1812 р. Бессарабську область, і все це адміністративне утворення назвали Новоросійсько-Бессарабське генерал -губернаторство .
Губернатори, проголошені спеціальним царським указом «хазяями» губерній, отримали право безмежного контролю над діяльністю всіх установ та підприємств, розташованих на ввіреній їм території.
Найчастіше на посади губернаторів призначали не цивільних, а військових осіб, як правило, генералів, яким у такому разі підпорядковувалися не тільки місцева адміністрація та поліція, а й розквартировані в губернії військові частини.