Із занепадом Київської Русі та Галицько-Волинської держави погіршилося становище української аристократії. Після Кревської унії та особливо після поразок Свидригайла Ольгердовича багато українських і білоруських князів утратили свої уділи. Крім того, упродовж 15 ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих в і, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану - шляхти. Від середини 15 ст. для більшості українських земель була характерна така структура панівного стану: князі — пани — середня та дрібна шляхта. Ця структура зберігалася до середини 17 ст. При цьому особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілі князі мали більше шансів отримати високі посади порівняно з менш родовитим, хай навіть і заможнішим, шляхтичем. До того ж князі поступали на державну службу до Литовської, а потім Польської держави, зберігаючи свої князівства й отримуючи від держави в приватну власність та пожиттєве володіння великі земельні наділи. Так, княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.
Це князя Констянтина Острозького, если нужно еще допишу.
Константин Иванович получил воспитание под руководством отцовских бояр, а также старшего своего брата — Михаила. В 1486 году братья Острожские жили в Вильне при дворе великого князя литовского Казимира, где они вращались в высшем кругу волынских панов — Гойского, князя Четвертинского, Хрептовича и других. В то же время князья Острожские начали приучаться и к государственным делам, поступив в свиту великого князя и сопровождая его в переездах.
В 1491 году князь Константин Иванович уже исполнял довольно важные поручения и пользовался доверием Великого князя Литовского. Вероятно, что уже тогда он успел выдвинуться из среды многочисленных волынских князей и панов, чему немало могло богатство и родовые связи. На возвышение князя Константина Ивановича большое влияние оказали и его личные заслуги, его военный талант и опыт. Последние он приобрёл и проявил в борьбе с татарами: летописи упоминают о 60-ти сражениях, в которых он остался победителем. Впрочем, источниками подтверждаются только пять битв, в которых командовал Острожский (две из них были разгромными поражениями)
Із занепадом Київської Русі та Галицько-Волинської держави погіршилося становище української аристократії. Після Кревської унії та особливо після поразок Свидригайла Ольгердовича багато українських і білоруських князів утратили свої уділи. Крім того, упродовж 15 ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих в і, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану - шляхти. Від середини 15 ст. для більшості українських земель була характерна така структура панівного стану: князі — пани — середня та дрібна шляхта. Ця структура зберігалася до середини 17 ст. При цьому особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілі князі мали більше шансів отримати високі посади порівняно з менш родовитим, хай навіть і заможнішим, шляхтичем. До того ж князі поступали на державну службу до Литовської, а потім Польської держави, зберігаючи свої князівства й отримуючи від держави в приватну власність та пожиттєве володіння великі земельні наділи. Так, княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.
Це князя Констянтина Острозького, если нужно еще допишу.
Объяснение:
Константин Иванович получил воспитание под руководством отцовских бояр, а также старшего своего брата — Михаила. В 1486 году братья Острожские жили в Вильне при дворе великого князя литовского Казимира, где они вращались в высшем кругу волынских панов — Гойского, князя Четвертинского, Хрептовича и других. В то же время князья Острожские начали приучаться и к государственным делам, поступив в свиту великого князя и сопровождая его в переездах.
В 1491 году князь Константин Иванович уже исполнял довольно важные поручения и пользовался доверием Великого князя Литовского. Вероятно, что уже тогда он успел выдвинуться из среды многочисленных волынских князей и панов, чему немало могло богатство и родовые связи. На возвышение князя Константина Ивановича большое влияние оказали и его личные заслуги, его военный талант и опыт. Последние он приобрёл и проявил в борьбе с татарами: летописи упоминают о 60-ти сражениях, в которых он остался победителем. Впрочем, источниками подтверждаются только пять битв, в которых командовал Острожский (две из них были разгромными поражениями)