Епоху з IV до VII ст. називають Великим переселенням народів, коли кельти, слов’яни, германські та інші племена покинули свої території та рушили на нові землі. У резельтаті міграційних процесів на руїнах Західної Римської імперії виникли нові держави. Першою варварської державою на території Західної Римської імперії стало королівство вестготів (418 р.) з центром в м. Толозі. Бургунди утворили власну державу в районі Вормса, а в 457 р. Постало друге Бургундське королівство з центром у Ліоні. Германські племена англів, саксів, фризів та ютів, які населяли північне узбережжя Балтійського та Північного морів розпочали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Остготи під проводом свого короля Теодоріха в 493 р. заснували Остготське королівство з центром в Равенні. Теодоріх був прихильником римських звичаїв та культури, сприяв розвитку мистецтва, його правлінння отримало назву «Остготського відродження». Після смерті Теодоріха королівство ослабло, візантійський імператор Юстиніан прагнув приєднати землі остготів до Візантії, розпочалась тривала війна, яка закінчилась лише в VI ст., коли Візантія остаточно утвердилась в Південній Італії. Північну частину Апенінського півострова захопили германські племена лангобардів, прозвані римлянами так за довгі бороди. Рим перебував під владою папи.
3. Імперія Карла Великого та її поділ.
Серед германських племен, які в період Великого переселення народів осіли на території колишньої Римської імперії були франки, вони жили вздовж нижньої течії Рейну, згодом активно переселялися на північний схід сусідньої Галії. У 481 р. всіх франків об’єднав Хлодвіг з роду Меровея, саме Франкське королівство, створене Хлодвігом проіснувало найдовше з усіх варварських королівств епохи Великого переселення народів. У 498 р. Хлодвіг першим із усіх варварських вождів прийняв християнство не за аріанським, а римським зразком. Саме за часів Хлодвіга було записано основи звичаєвого права германців - «Салічна правда». Вже з 639 р. представники династії Меровея, нащадки Хлодвіга, втратили реальну владу, тому їх називали «ледачими королями», водночас посилювалась влада майордомів («старших в домі», це призвело до розпаду колись єдиного королівства. В 687 р. один з майордомів Піпін Герістальський розгромив своїх суперників та об’єднав Франкську державу. Син Піпіна Карл Мартел зміцнив державу, розгромивши арабів під Пуатьє в 732 р. Саме Карл Мартел для створення потужної кінної армії провів бенефеційну реформу, виділяючи своїм воїнам за службу в армії наділ землі з селянами, якиї згодом передавався у спадок. Вже сина Карла Мартела, Піпін Коротки в 751 р. був проголошений королем, так династія Меровінгів остаточно булла усунена від влади.
Проте справжнього розквіту Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого, Карла Великого (768 – 814 рр.), який проводив активну завойовницьку політику, розширив території ФРанкської держави та залишався ідеалом середньовічного правителя. Першим успішним заходом Карла стала війна протии лангобардів та ліквідація їхнього королівства. У 778 р. розпочалась воєнна кампанія протии арабів на Піренеях, сааме один з епізодів цієї кампанії згодом був оспіваний в «Пісні про Ролланда». Найдовше тривало підкорення саксів, і як наслідок в 788 р. Карла приєднав Баварію до своїх володінь. Посилення влади та авторитету Карла в Європі призвело до того, що 25 грудня 800 р. папа Лев ІІІ увінчав його імператорської короною, Карл став першим імператором середньовічної Європи. Величезні розміри держави Карла Великого змусили імператора розділити її на частини графства, уздовж кордонів створювались укріпленні райони – марки. Постійної резиденції в Карла не було, найулюбленішим містом імператора був Аахен, де він збирав знать та видав свої укази – капітулярії.
Епоху з IV до VII ст. називають Великим переселенням народів, коли кельти, слов’яни, германські та інші племена покинули свої території та рушили на нові землі. У резельтаті міграційних процесів на руїнах Західної Римської імперії виникли нові держави. Першою варварської державою на території Західної Римської імперії стало королівство вестготів (418 р.) з центром в м. Толозі. Бургунди утворили власну державу в районі Вормса, а в 457 р. Постало друге Бургундське королівство з центром у Ліоні. Германські племена англів, саксів, фризів та ютів, які населяли північне узбережжя Балтійського та Північного морів розпочали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Остготи під проводом свого короля Теодоріха в 493 р. заснували Остготське королівство з центром в Равенні. Теодоріх був прихильником римських звичаїв та культури, сприяв розвитку мистецтва, його правлінння отримало назву «Остготського відродження». Після смерті Теодоріха королівство ослабло, візантійський імператор Юстиніан прагнув приєднати землі остготів до Візантії, розпочалась тривала війна, яка закінчилась лише в VI ст., коли Візантія остаточно утвердилась в Південній Італії. Північну частину Апенінського півострова захопили германські племена лангобардів, прозвані римлянами так за довгі бороди. Рим перебував під владою папи.
3. Імперія Карла Великого та її поділ.
Серед германських племен, які в період Великого переселення народів осіли на території колишньої Римської імперії були франки, вони жили вздовж нижньої течії Рейну, згодом активно переселялися на північний схід сусідньої Галії. У 481 р. всіх франків об’єднав Хлодвіг з роду Меровея, саме Франкське королівство, створене Хлодвігом проіснувало найдовше з усіх варварських королівств епохи Великого переселення народів. У 498 р. Хлодвіг першим із усіх варварських вождів прийняв християнство не за аріанським, а римським зразком. Саме за часів Хлодвіга було записано основи звичаєвого права германців - «Салічна правда». Вже з 639 р. представники династії Меровея, нащадки Хлодвіга, втратили реальну владу, тому їх називали «ледачими королями», водночас посилювалась влада майордомів («старших в домі», це призвело до розпаду колись єдиного королівства. В 687 р. один з майордомів Піпін Герістальський розгромив своїх суперників та об’єднав Франкську державу. Син Піпіна Карл Мартел зміцнив державу, розгромивши арабів під Пуатьє в 732 р. Саме Карл Мартел для створення потужної кінної армії провів бенефеційну реформу, виділяючи своїм воїнам за службу в армії наділ землі з селянами, якиї згодом передавався у спадок. Вже сина Карла Мартела, Піпін Коротки в 751 р. був проголошений королем, так династія Меровінгів остаточно булла усунена від влади.
Проте справжнього розквіту Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого, Карла Великого (768 – 814 рр.), який проводив активну завойовницьку політику, розширив території ФРанкської держави та залишався ідеалом середньовічного правителя. Першим успішним заходом Карла стала війна протии лангобардів та ліквідація їхнього королівства. У 778 р. розпочалась воєнна кампанія протии арабів на Піренеях, сааме один з епізодів цієї кампанії згодом був оспіваний в «Пісні про Ролланда». Найдовше тривало підкорення саксів, і як наслідок в 788 р. Карла приєднав Баварію до своїх володінь. Посилення влади та авторитету Карла в Європі призвело до того, що 25 грудня 800 р. папа Лев ІІІ увінчав його імператорської короною, Карл став першим імператором середньовічної Європи. Величезні розміри держави Карла Великого змусили імператора розділити її на частини графства, уздовж кордонів створювались укріпленні райони – марки. Постійної резиденції в Карла не було, найулюбленішим містом імператора був Аахен, де він збирав знать та видав свої укази – капітулярії.