Шайқас соғыс операциясының құрамдас бөлігі, ұрыс қимылдарының түрі. Жалпы мақсатпен бірлестірілген, белгілі бір әскер топтарымен (күштерімен) жүргізілетін және ортақ тапсырманы орындауға бағытталған неғұрлым маңызды және қауырт ұрыстық соққылардың жиынтығы. 19 ғасырға дейін әскери қарулы күштер қазіргі кездегіден әлдеқайда аз санды болғандықтан, шешуші соғыс қимылдары белгілі бір аймақта жүргізіліп, кейде бір Шайқастың өзі армияның ғана емес, тіпті мемлекеттің тағдырын шешетін еді. Жаңа жағдайда Шайқас бірнеше ұрыстар мен айқастардың жиынтығын білдіру үшін қолданылады. Мысалы, 1813 жылғы Лейпциг маңындағы халықтар шайқасы. Соғыс компаниясының, кейде тіпті соғыстың тағдыры шешілген неғұрлым ірі Шайқастар шешуші арпалыс делінеді. 19 ғасырдың орта кезінен бастап әскери терминге “операция” деген сөз қосылды. Шайқас, “Ұрыс” және “операция” деген ұғымдар синоним ретінде қолданылады. Екінші дүниежүзілік соғыс кезінде екі жақтың ірі стратегия әскери топтарының күресі Шайқас делінді. Бұл Шайқастардың шешуші күштері болып майдандар бірлестігі (жаудың армиялар тобы) есептелді. Ұлы Отан соғысы кезіндегі айрықша ірі Шайқастар: Мәскеу шайқасы (1941 — 42), Сталинград шайқасы (1942 — 43), Курск шайқасы (1943), Ленинград шайқасы (1941 — 44), тағы басқа Шайқастың ұзақтығы 1,5 айдан (Курск шайқасы) алты айға (Сталинград шайқасы), тіпті үш жылға (Ленинград шайқасы) дейін созылған кездері болды. Операция шеңберінде барлық алғышеп бойынша немесе жеке бағытта бір уақытта не кезекпен жүзеге асырылатын бірнеше Шайқас болуы мүмкін. Шайқас жалпы әскерлік, әуе, әуе шабуылына қарсы және теңіз Шайқастары болып бөлінеді. Әскери іс-қимылдың мақсаты мен түрлері бойынша Шайқас шабуылды (оның ішінде қарсы) және қорғанысты болуы мүмкін. Қазіргі заманғы Шайқасқа батыл іс-әрекеттер мен табандылық, үлкен ауқымдылық және барынша оралымдылық тән. Соғыс өнерінде “операция” ұғымы пайда болғанша Шайқас армия іс-әрекетінің негізгі түрі болып саналған.
Перун — бог наймогутніших сил неба і землі, блискавки та грому. У предків культ Священних гаїв був культом Перуна, ототожнюваного з дубом. Середньовічний історик Прокопій Кесарійський (VI ст.) свідчив, що слов’яни «бога блискавки вважають єдиним господарем усього».
Объяснение:
За народними віруваннями, після створення світу, коли бог вогню Сварог пішов на відпочинок, Перун заступив його місце в небі. Його уявляли у вигляді літнього чоловіка зі срібною головою та золотими вусами. За іншими даними, особливе значення мала борода громовержця, що знайшло відображення у фольклорі стосовно «бороди Іллі», образ якого замінив Перуна в епоху двовір’я. Перун народився з каменю, одухотворений та благословенний у світ Білобогом, а вигодувала громовержця коза. Колись попереду війська везли постать Перуна, голову якого вінчали козині роги: військо кожного племені виступало з тотемом- предком на чолі. За свідченням О.Афанасьєва, у предків існував звичай водити в день сонцевороту (12 грудня) ведмедя одного або з козою. Як «представник» бога- громовика ведмідь відіграє неабияку роль у народному епосі. У казках Перун виступає іноді у вигляді богатиря Івана Медведки: по пояс він людина, а нижня половина — ведмежа. Можливо, тому й донині на Щедрий вечір (1 січня) ходять по хатах із символічною зіркою та водять козу чи ведмедя. На думку дослідника, ім’я Перуна з часом замінилося історичним іменем Іллі Муромця. У ратних подвигах Ілля уподібнюється Перунові, він використовує його зброю — всерозтрощуючі стріли — і виїжджає на такому ж чарівному коні, як і бог-громовик.
Предки, ідучи обороняти рідну землю, клялися Перуном, богом своїм, що не осоромлять слави вітчизни. Перун — бог, який не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Грім і блискавка Перуна — найстрашніша кара для тих, хто порушує клятви богам. «Велесова книга»: «Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю. І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець. І багато разів тремтіли, і небесних воїнів убоялися».
Деревом Перуна вважався дуб, бо в нього найчастіше влучає грім. На честь громовержця горіли вічні вогні, які постійно підтримували деревиною дуба; якщо такий вогонь гаснув, його знову запалювали тертям шматків священного дерева. Щоб був добрий урожай, чоловіки приносили жертви дубам, а жінки — липам.
Перун — бог наймогутніших сил неба і землі, блискавки та грому. У предків культ Священних гаїв був культом Перуна, ототожнюваного з дубом. Середньовічний історик Прокопій Кесарійський (VI ст.) свідчив, що слов’яни «бога блискавки вважають єдиним господарем усього».
Объяснение:
За народними віруваннями, після створення світу, коли бог вогню Сварог пішов на відпочинок, Перун заступив його місце в небі. Його уявляли у вигляді літнього чоловіка зі срібною головою та золотими вусами. За іншими даними, особливе значення мала борода громовержця, що знайшло відображення у фольклорі стосовно «бороди Іллі», образ якого замінив Перуна в епоху двовір’я. Перун народився з каменю, одухотворений та благословенний у світ Білобогом, а вигодувала громовержця коза. Колись попереду війська везли постать Перуна, голову якого вінчали козині роги: військо кожного племені виступало з тотемом- предком на чолі. За свідченням О.Афанасьєва, у предків існував звичай водити в день сонцевороту (12 грудня) ведмедя одного або з козою. Як «представник» бога- громовика ведмідь відіграє неабияку роль у народному епосі. У казках Перун виступає іноді у вигляді богатиря Івана Медведки: по пояс він людина, а нижня половина — ведмежа. Можливо, тому й донині на Щедрий вечір (1 січня) ходять по хатах із символічною зіркою та водять козу чи ведмедя. На думку дослідника, ім’я Перуна з часом замінилося історичним іменем Іллі Муромця. У ратних подвигах Ілля уподібнюється Перунові, він використовує його зброю — всерозтрощуючі стріли — і виїжджає на такому ж чарівному коні, як і бог-громовик.
Предки, ідучи обороняти рідну землю, клялися Перуном, богом своїм, що не осоромлять слави вітчизни. Перун — бог, який не лише дарує життя, але й карає людину за її провини. Грім і блискавка Перуна — найстрашніша кара для тих, хто порушує клятви богам. «Велесова книга»: «Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю. І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець. І багато разів тремтіли, і небесних воїнів убоялися».
Деревом Перуна вважався дуб, бо в нього найчастіше влучає грім. На честь громовержця горіли вічні вогні, які постійно підтримували деревиною дуба; якщо такий вогонь гаснув, його знову запалювали тертям шматків священного дерева. Щоб був добрий урожай, чоловіки приносили жертви дубам, а жінки — липам.