Уже кілька разів даю те саме питання. Скільки можна? Мені хто чи ні? 9 клас. Виконати практичну роботу 1. ів і позначу відповідь як найкращу. Ніхто не знає (? Ось підручник Власов 9 клас https://shkola.obozrevatel.com/books/9klass/istorija_ukrainy/vlasov-2017/ сторінка 53-59

Система афинского образования была более гибкой и менее традиционной, чем спартанская. положение афин как крупного 66 культурного, торгового, политического и административного центра диктовало совсем иные требования к воспитанию и обучению подрастающего поколения. афинское население по своей социальной характеристике также было достаточно разнородно. выделяют следующие группы: • эвпатриды — родовая знать или особая привилегированная группировка; • геоморы — мелкие и средние землевладельцы; . демиурги — ремесленники; . метеки — свободные люди, переселенцы из других греческих полисов, не имеющие политических прав и свобод; • рабы — политически и социально были абсолютно подчинены афинским гражданам. в афинах воспитание и обучение правящего сословия было подчинено идее всестороннего и гармоничного развития личности, которая заключалась в идеале каллокагатии (в переводе с греческого: 1) совершенный, прекрасный человек; 2) человек, удивляющий всех своими способностями). разносторонне развитая личность предполагала гармоничное единство и сочетание интеллектуального, , нравственного и эстетического развития человека в соответствии с полисными традициями. образованность и воспитанность человека позволяли ему занять то социальное положение, которое он заслуживал в соответствии со своими способностями и возможностями. целенаправленное обучение мальчиков начиналось в возрасте 7 лет. в афинах не существовало системы государственного образования, поэтому все школы были частными и платными. они были небольшими, и их роль в воспитании подрастающего поколения, как правило, не считалась значимой. на одного учителя — дидаска-ла — приходилось от 20 до 50 учеников. социальная оценка педагогического труда была невысокой. по своему статусу учителя приравнивались к мастеровым и ремесленникам, их труд оплачивался и ценился не высоко. афинские учителя не принадлежали к жреческой касте. это были странствующие певцы, обычные гости в домах афинской аристократии еще в гомеровскую эпоху. каких-либо особых образовательных данных для открытия школы, которая приравнивалась к мастерской, не требовалось. только жизненные случайности, горе или злоключения приводили свободного гражданина к дверям школы в качестве учителя. в учебном заведении занимались одновременно дети различных возрастов, каждому из которых учитель давал индивидуальные и контролировал их выполнение. оборудование помещений первых школ было простым — кресло со спинкой для учителя и деревянные табуретки для учеников, столы отсутствовали, жесткие дощечки для письма лежали прямо на коленях. 67 однако наиболее состоятельные учителя могли украсить свою школу изображениями муз, которые являлись «досточтимыми богинями» образования, или театральными масками. первоначальное образование мальчики получали в так называемых мусических школах, которые, по свидетельству , подразделялись на школу грамматиста и школу кифариста. в обязанности грамматиста, или дидаскала, входило обучение детей элементарным навыкам письма, чтения, счета. письму юные ученики обучались на восковых табличках — церах, на которых писали острым концом железной или костяной палочки (стило). после того как мальчик осваивал умение точно копировать образцы письма учителя, дощечка и стило заменялись на папирус и тростниковое перо, дети в многочисленных прописях. обучение письму было утомительным и, по свидетельству платона, продолжалось около трех лет. дионисий галикар-насский отмечал: «обучаясь грамматике, мы запоминаем сперва названия букв, потом их форму и начертание; далее идут слоги, слова, части речи и их изменения, как, например, склонение, число, словопроизведение, ударение, положение слова в речи. после этого мы уже начинаем читать и писать, сперва по и медленно, пока не приобретается должный навык, а потом слитно и сообразно течению мысли. когда ученик умеет читать, он приступает к в изящном чтении, соблюдая долготу и краткость слогов, ударение, повышение и понижение голоса, с сохранением мелодии и ритма, выразительно». после обучения письму начиналось обучение чтению, происходившее на лучших образцах творчества того периода. наиболее часто для чтения и заучивания наизусть использовались басни эзопа, поэмы гомера, стихи гесиода и солона, эсхила и софокла, отрывки из знаменитых трагедий и комедий, гномусы (короткие сентенции дидактического, поучительного характера). работали также с культурными текстами — мифами, поэмами, гимнами и т.д. все это говорит о том, что в качестве учебных пособий использовался неспециализированный материал, не приспособленный специально для учебных целей.

Відповідь:

Перше вторгнення до Західної Римської імперії

У 401 році Аларіх повстав і разом з іншим готським вождем — Радагайсусом (лат. Radagaisus) вдерся до Італійського півострову. Вестготи спустошили північ Західної Римської імперії, але 6 квітня (на Великдень) 402 під Полленцею Стіліхон розбив війська Аларіха. У наступній битві під Вероною Стіліхон знову розбив вестготів. Після цих поразок Аларіх змушений був відступити і покинув Італійський півострів.

Хоч Аларіх у цьому поході й не досяг Риму, але його вторгнення до Західної Римської імперії мало важливі наслідки: по-перше, змусило перемістити імперську резиденцію з Мілана до Равенни, по-друге, влада відкликала легіон XX Valeria Victrix з Британії, по-третє, ймовірно полегшило велике вторгнення вандалів, свевів і аланів до Галії.

Друге вторгнення до Західної Римської імперії

Пізніше Аларіх став другом і союзником свого старого супротивника Стіліхона. Відчуженість між Візантією і Західною римською імперією в 407 році загрожувала громадянською війною, і Стіліхон запропонував використовувати сили Аларіха для того, щоб посилити вимоги західноримського імператора Гонорія щодо провінції Ілірії. Смерть східноримського імператора Аркадія в травні 408 році призвело до покращення відношень. Але Аларіх вже фактично ввів військо до Епіру і вимагав відшкодувати військові витрати. Сума вимог біла вельми значною — 4 000 лібр золота. Під сильним тиском Стіліхона Римський сенат погодився виплатити ці гроші. Але три місяці пізніше Стіліхон і головні міністри його партії були зрадницькі убиті на замовлення Гонорія. Внаслідок заворушень у Західній Римській імперії загинули дружини і діти багатьох воїнів федератів. 30 тисяч федератів кинулись до табору Аларіха, вимагаючи помсти. Так невиплата обіцяних грошей та помста за загиблих були використані Аларіхом для походу на Рим. Він провів готів через Юлійські Альпи, і у вересні 408 року його військо почало облогу Риму. Готи не йшли на штурм, намагаючись виморити римлян голодом. Коли посли Сенату пробували залякати Аларіха натяками на те, що можуть зробити громадяни у розпачі, він зі сміхом відповів: «Чим густіша трава, тим легше косити!». Після перемовин римські громадяни були згодні заплатити викуп у понад дві тисячі лібр (фунтів) золота, а також дати як відкупне дорогоцінний одяг з шовку та на три тисячі лібр перцю. Так закінчилась перша облога Риму Аларіхом.

Аларіх намагався отримати якнайбільше на переговорах з римськими правителями. Його вимоги були значними — поступка ряду територій між Дунаєм і Венеційською затокою, що було цілком ймовірно, бо деякі з них лише номінально належали імперії, і пост головнокомандувача імперської армії. Коли усі переговори з імператором закінчились невдачею, Аларіх вдруге обложив Рим у 409 році. Після цієї облоги він уклав угоду з Сенатом. За сприяння Аларіха сенатори призначили нового Цезаря — грека Приска Аттала (лат. Priscus Attalus) на противагу Гонорію. Аларіх призначив його командиром військ. Аларіх захотів собі ще в управління і провінцію Африка, у чому йому було відмовлено. Атал виявився абсолютно непридатним для ролі Цезаря. Відмовившись від військової до Аларіха, він втратив провінцію Африку, житницю Риму, яку захищали прихильники Гонорія. Позицію Гонорія також дуже підсилило прибуття шести легіонів, які відправив з Константинополя його племінник Феодосій II.

Файл:Death of Alaric.jpg

Похорони Аларіха в його ліжку до могили на річці Бузенто. Літографія 1895 року.

Аларіх скинув свого маріонеткового цезаря, після одинадцяти місяців безрезультатного правління, і ще раз пробував відкрити переговори з Гонорієм. Ці переговори можливо б мали успіх, якби не вплив іншого гота, Саруса (лат. Sarus), спадкового ворога Аларіха і його роду. Коли Аларіх зрозумів, що йому не вдасться досягти свого дипломатичним шляхом, він пішов на південь і почав третю облогу Риму. 24 серпня 410 року Аларіх і його вестготи увірвались до Риму через Саларські ворота на північному сході міста. Є непідтверджені повідомлення, що це сталося завдяки зраді. Рим пограбували, але не спалили. Не були пограбовані церкви.

Покинувши місто, готи пішли на південь, до Калабрії. Аларіх бажав захопити Сицилію та Африку, які як житниці Риму були ключем до Західної Римської імперії, але його кораблі були розбиті та розкидані штормом, а багато воїнів загинуло.

Аларіх помер у 410 році після хвороби, яка перебігала з гарячкою, ймовірно малярії. Тіло його, за Йорданом, було опущене разом з багатьма скарбами в могилу на дні річки Бузенто, а полонених, які її копали, вбили, щоб ніхто не міг дізнатися про місце поховання. Королем після Аларіха був вибраний його зять Атаульф.

Головні джерела життєпису Аларіху — історик Орозій і поет Клавдіан (лат. Claudius Claudianus) — обидва сучасники; упереджений язичницький історик Зосим, який жив ймовірно на півсторіччя пізніше від смерті Аларіха; і Йордан, гот, який написав історію свого народу в 551, спираючись на ранішу історію Кассіодора (зараз втрачену), яку Кассіодор написав близько 520 рок

Пояснення: