Відокремлені прикладки.
Тестові завдання.
1.В якому реченні прикладка відокремлюється комою ( розділові знаки пропущено).
а.Усі знали Оришку як відьму.
б.Перстень цей дарується як милість превелика.
в.Борис Савович як недавній моряк цілком серйозно підтримав Марисю.
г.Сприймаю день народження як докір.
д.Олександр Мурашко широко відомий як портретист.
2.У всіх реченнях є прикладка, окрім( розд. знаки пропущено)
а.Ось він Дніпро величний і древній народна українська ріка.
б.Арики тобто зрошувальні канали густою сіткою вкрили степ.
в.Дьдько Максим теж залізничник після війни жив під Черкасами.
г.Чорні вуглинки обрамлених довгими віями великих очей на зблідлому обличчі.
д. У прозорому п‘янкому повітрі почепився перший срібний дзвоник весни крихітний жайворонок.
3. Прикладку вжито в реченні.
а.Матір Січ споконвіку радо зустрічає різних людей.
б.Хмаріючи ,мов дитя, зносився думкою до Бога.
в.Мовте, кошовий атамане , про що річ.
г.У грудні Петро Сагайдачний сповіщав про похід на бусурманські вежі.
д.Не знаю трагічнішої книжки від історії нашого народу.
4. В якому реченні прикладка не відокремлюється . ( розд. знаки вилучено).
а.Шофер літній чолов‘яга мав атлетичну будову тіла.
б.Не одна доріжка в чистім полі нашому Миколі хлопцю молодому.
в.Особливо відрізнявся між хлопцями Павлуша Якович чистенько зодягнене, випещене ледаче й капосне хлоп‘я.
г. І щастя квіти запізнілі сумують айстри у саду.
д. Маланка була потрібна в господі як робітниця.
5.Відокремленою прикладкою ускладнено речення.
а. Книги - морська глибина.
б. Всесвіт цей- акваріум планет.
в. Сухі гілки - це вже вінок терновий.
г.Виє вовк- ночей моїх соліст.
д. Сумління - річ тендітна і марка.
6.Прикладку треба відокремити комами в реченні ( розділові знаки пропущено)
а.Дивлячись на людей усміхався і мій батько великий добрий чоловік.
б. Осіннє небо дивиться на Львів шляхетних мурів профіль старовинний.
в.Пешт східну частину міста уже було майже цілком очищено від ворого.
г.Це були зарисовки руїн пощерблені фронтони альтанки.
д. К мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці.
Відповідь:
1.Освіта
Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах , особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.
Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.
2.Літописання
Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.
Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.[2]
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля руську зброю і Руську землю.
3.Архітектура
Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля ма але водночас величний вигляд.
Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.
У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також б облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.[3]
На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.
4.Образотворче мистецтво
Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.
Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.
У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.
Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.
Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.)[5], у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.
Пояснення:
Відповідь:
Освіта
Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах , особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.
Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.
Літописання
Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.
Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.[2]
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля руську зброю і Руську землю.
Архітектура
Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля ма але водночас величний вигляд.
Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.
У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також б облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.[3]
На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.
Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)
Образотворче мистецтво
Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.
Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.
У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.
Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.
Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.)[5], у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.
Пояснення: