Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії).
Процесс перехода стран Западной Европы от рабовладельческой формации к феодальной до сих пор мало изучен. Между тем смена античного общества средневековым - эта проблема находящаяся на переднем крае борьбы между "марксистской и буржуазной истории историографиями. Для господствующего в буржуазной историографии направления характерно стремление исключить революцию из истории древнего мира. Большинство буржуазных исследователей рассматривает переход от античности к средневековью в духе допшианской концепции "непрерывности" исторического развития. Многие буржуазные историки отрицают закономерность падения Римской империи. А. Джонс, Дж. Саундерс, Р. Хейвуд и другие утверждают, что гибель Римского государства не связана с внутренними факторами развития античного обществами объясняется лишь неблагоприятным, внешним положением Империи, перевесом сил варваров1 . Сторонники этой точки зрения не отвечают, однако, на вопрос, почему результатом завоеваний варваров явилось изменение общественного строя в Западной Европе. Смысл такого объяснения причин падения Римской империи виден из высказывания американского историка Р. Хейвуда. Он заявил, что римская история "не может послужить предсказанием судьбы нашей эпохи"2 . Иными словами, Хейвуд старается доказать, что история древнего мира не подтверждает идей закономерности смены одних общественных формаций другими, более прогрессивными.
Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії).