Постиндустриа́льное о́бщество — общество, в экономике которого преобладает инновационный сектор с высокопроизводительной промышленностью, индустрией знаний, с высокой долей в ВВП высококачественных и инновационных услуг, с конкуренцией во всех видах экономической и иной деятельности, а также более высокой долей населения, занятого в сфере услуг, нежели в промышленном производстве.
В постиндустриальном обществе эффективная инновационная промышленность насыщает потребности всех экономических агентов, потребителей и населения, постепенно снижая темпы своего роста и наращивая качественные, инновационные изменения.
Научные разработки становятся главной движущей силой экономики — базой индустрии знаний. Наиболее ценными качествами являются уровень образования, профессионализм, обучаемость и творческий подход работника.
Главным интенсивным фактором развития постиндустриального общества является человеческий капитал — профессионалы, высокообразованные люди, наука и знания во всех видах экономической инновационной деятельности.
20-30-ті роки стали недовгою перервою між двома світовими війнами. Проте спокійними їх назвати важко. Це був час загальної радикалізації. Розгорнулося протистояння між двома основними ідеологіями — націоналізмом та комунізмом, кожна з яких встигла досягти своїх крайніх неприємних форм — тоталітаризму.
Націоналізм підживлював відчуття зверхності у переможців Першої світової війни та бажання реваншу у тих, хто цю війну програв. На сході Європи та півночі Азії перші у світі радянські держави проголосили своєю ціллю побудову комуністичного суспільства. Небачені доти зміни суспільного устрою, що планували провести комуністи, за браком будь-якого попереднього досвіду, набували характеру величезного соціального експерименту, про результати якого можна було лише здогадуватися.
Співучасниками, але водночас і заручниками цього експерименту, стали й українці. У 1921 році, після поразки Української революції та затяжної громадянської війни, більшовики зуміли встановити свою владу над більшістю українських земель. Владу рад у ході війни проголошували під знаменами Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) зі столицею в Харкові. У 1920 році РСФРР та УСРР підписали союзний договір про об'єднання основних наркоматів (тобто міністерств). 30 грудня 1922 p. проголосили створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого увійшли чотири радянські республіки, включно з УСРР. У січні 1924 року прийняли першу Конституцію СРСР. Через рік, у 1925 році нова Конституція офіційно затвердила входження республіки до Радянського Союзу.
Поняття НЕПу включало в себе не економічну політику в умовах воєнного часу, але і певну доктринальних концепцію побудови соціалізму в одній країні. У партійних документах РКП (б) (зокрема, у другій Програмі партії, прийнятої VIII з'їздом у 1919 р.) домінувала ідея безпосереднього переходу до соціалізму без попереднього періоду, що пристосовуються стару економіку до економіки соціалістичної.
Передбачалося, як зазначав В. І. Ленін, безпосереднім велінням пролетарської держави налагодити державне виробництво і державне розподіл продуктів по-комуністичному в дрібнобуржуазної країні, в тому числі за до коштів, запозичених у капіталістичних держав, насамперед Німеччини. Як передумови для побудови соціалізму В. І. Ленін називав наявність таких суб'єктивних факторів як диктатура пролетаріату і пролетарська партія. Що ж до матеріальних передумов, то вони були пов'язані з перемогою світової революції і до західноєвропейського пролетаріату.
У деяких навчальних посібниках зустрічається положення про те, що Громадянська війна стала основною причиною проведення політики воєнного комунізму. Разом з тим перші кроки в рамках цієї політики радянська влада почала ще до розгортання загальнонаціональної війни. Сам В. І. Ленін писав пізніше: На початку 1918 року ми зробили ту помилку, що вирішили провести безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу … Ми припускали без достатнього розрахунку безпосередніми веліннями пролетарської держави налагодити державне виробництво і державне розподіл по-комуністичному
Таким чином, політика воєнного комунізму, проведена більшовиками в 1918–1920 рр., Будувалася, з одного боку, на досвіді державного регулювання господарських відносин періоду Першої світової війни (в Росії, Німеччини), з іншого – на утопічних уявленнях про можливість безпосереднього переходу до безриночному соціалізму в умовах очікування світової революції, що призвело в кінцевому підсумку до форсування темпів соціально-економічних перетворень в країні в роки Громадянської війни.
Постиндустриа́льное о́бщество — общество, в экономике которого преобладает инновационный сектор с высокопроизводительной промышленностью, индустрией знаний, с высокой долей в ВВП высококачественных и инновационных услуг, с конкуренцией во всех видах экономической и иной деятельности, а также более высокой долей населения, занятого в сфере услуг, нежели в промышленном производстве.
В постиндустриальном обществе эффективная инновационная промышленность насыщает потребности всех экономических агентов, потребителей и населения, постепенно снижая темпы своего роста и наращивая качественные, инновационные изменения.
Научные разработки становятся главной движущей силой экономики — базой индустрии знаний. Наиболее ценными качествами являются уровень образования, профессионализм, обучаемость и творческий подход работника.
Главным интенсивным фактором развития постиндустриального общества является человеческий капитал — профессионалы, высокообразованные люди, наука и знания во всех видах экономической инновационной деятельности.
20-30-ті роки стали недовгою перервою між двома світовими війнами. Проте спокійними їх назвати важко. Це був час загальної радикалізації. Розгорнулося протистояння між двома основними ідеологіями — націоналізмом та комунізмом, кожна з яких встигла досягти своїх крайніх неприємних форм — тоталітаризму.
Націоналізм підживлював відчуття зверхності у переможців Першої світової війни та бажання реваншу у тих, хто цю війну програв. На сході Європи та півночі Азії перші у світі радянські держави проголосили своєю ціллю побудову комуністичного суспільства. Небачені доти зміни суспільного устрою, що планували провести комуністи, за браком будь-якого попереднього досвіду, набували характеру величезного соціального експерименту, про результати якого можна було лише здогадуватися.
Співучасниками, але водночас і заручниками цього експерименту, стали й українці. У 1921 році, після поразки Української революції та затяжної громадянської війни, більшовики зуміли встановити свою владу над більшістю українських земель. Владу рад у ході війни проголошували під знаменами Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) зі столицею в Харкові. У 1920 році РСФРР та УСРР підписали союзний договір про об'єднання основних наркоматів (тобто міністерств). 30 грудня 1922 p. проголосили створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого увійшли чотири радянські республіки, включно з УСРР. У січні 1924 року прийняли першу Конституцію СРСР. Через рік, у 1925 році нова Конституція офіційно затвердила входження республіки до Радянського Союзу.
Поняття НЕПу включало в себе не економічну політику в умовах воєнного часу, але і певну доктринальних концепцію побудови соціалізму в одній країні. У партійних документах РКП (б) (зокрема, у другій Програмі партії, прийнятої VIII з'їздом у 1919 р.) домінувала ідея безпосереднього переходу до соціалізму без попереднього періоду, що пристосовуються стару економіку до економіки соціалістичної.
Передбачалося, як зазначав В. І. Ленін, безпосереднім велінням пролетарської держави налагодити державне виробництво і державне розподіл продуктів по-комуністичному в дрібнобуржуазної країні, в тому числі за до коштів, запозичених у капіталістичних держав, насамперед Німеччини. Як передумови для побудови соціалізму В. І. Ленін називав наявність таких суб'єктивних факторів як диктатура пролетаріату і пролетарська партія. Що ж до матеріальних передумов, то вони були пов'язані з перемогою світової революції і до західноєвропейського пролетаріату.
У деяких навчальних посібниках зустрічається положення про те, що Громадянська війна стала основною причиною проведення політики воєнного комунізму. Разом з тим перші кроки в рамках цієї політики радянська влада почала ще до розгортання загальнонаціональної війни. Сам В. І. Ленін писав пізніше: На початку 1918 року ми зробили ту помилку, що вирішили провести безпосередній перехід до комуністичного виробництва і розподілу … Ми припускали без достатнього розрахунку безпосередніми веліннями пролетарської держави налагодити державне виробництво і державне розподіл по-комуністичному
Таким чином, політика воєнного комунізму, проведена більшовиками в 1918–1920 рр., Будувалася, з одного боку, на досвіді державного регулювання господарських відносин періоду Першої світової війни (в Росії, Німеччини), з іншого – на утопічних уявленнях про можливість безпосереднього переходу до безриночному соціалізму в умовах очікування світової революції, що призвело в кінцевому підсумку до форсування темпів соціально-економічних перетворень в країні в роки Громадянської війни.