Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 р. у м. Холмі (тепер місто Хелм на території Польщі). Походив, як пише він у своїй біографії, з бідної родини Грушів (пізніше Грушевських), що гніздилася в Чигиринському повіті. Були це переважно дячки й паламарі. Дід Михайла, Федір, переїхав свого часу під Київ, у село Лісники, що до батькові Грушевського, Сергію Федоровичу, здобути освіту і присвятити себе педагогічній діяльності.
Дитячі роки Михайло провів на Північному Кавказі, куди батько переїхав працювати, - спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі зрідка відвідуючи Україну.
1880 р. М. Грушевський вступив до Тифліської гімназії, у якій діставав і читав літературу з історії, літератури, етнографії України. У гімназії Грушевський робить і перші спроби пера (написав кілька оповідань, про які схвально відгукнувся І. Нечуй-Левицький). Після закінчення гімназії Михайло мріяв потрапити до Києва. Проте батько довго не погоджувався відпускати хлопця до "матері міст руських", боячись українського запалу Михайла і наляканий тодішніми студентськими "історіями". Однак згодом батько все ж дає згоду на поїздку сина до Києва.
Протягом 1886 -1890 pp. Михайло навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. На третьому курсі Грушевський почав виконувати наукову роботу, запропоновану професором Антоновичем, "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века". Праця отримала золоту медаль, і Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії.
Протягом 1890-1894 pp. Грушевський працював при Київському університеті як професорський стипендіат.
На початку 1891 р. професор Антонович, повернувшись із подорожі у Галичину, запропонував Грушевському очолити кафедру історії України, яку планувалося згодом відкрити у Львівському університеті. Молодий учений прийняв цю пропозицію.
У травні 1894 р. Грушевський захистив дисертацію на ступінь магістра. Того ж року він переїхав до Львова й очолив новостворену кафедру всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи. Брав активну участь у діяльності Наукового товариства імені Шевченка, очоливши його 1897 року. Працюючи у Львові, Грушевський гостро відчув ставлення поляків до української культури, українського етносу. З цієї причини погіршилися стосунки Грушевського із польською університетською колегією.
Навіть за несприятливих для роботи умов Грушевський плідно працює. У Львівському університеті він розробив і читав протягом семи семестрів загальний курс історії України. Цей лекційний курс мав стати основою майбутньої книги.
Протягом 1897-1898 pp. Грушевський написав і видав перший том "Історії України-Руси", 1898 р. - другий том, а протягом 1900 р. - третій, що містив давній період історії України.
Починаючи з 1906 р. діяльність Грушевського дедалі більше зміщується до Києва, на Лівобережну Україну. Цього ж року він їздив до Петербурга і брав участь у роботі української фракції І Державної думи та Українського клубу і редакції заснованого тоді "Украинского вестника".
1907 p. Грушевський у Києві керував Українським науковим товариством (УНТ), яке, за його задумом, мало стати фундаментом майбутньої Академії наук України. 1910 р. Грушевський випустив першу частину першого тому "Киевская Русь", протягом 1913-1914 pp. - два томи "Истории украинского казачества" .
Початок Першої світової війни застав Грушевського в Карпатах на відпочинку. Звідти він із сім'єю від'їжджає до Відня, а потім через Італію та Румунію повертається до Києва. У середині грудня 1914 р. Грушевського заарештовують, обвинувачуючи у причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. У лютому 1915 р. М.С. Грушевського висилають етапом до Сибіру як українського сепаратиста і "мазепинця". Проте заслання в Сибір замінили засланням до м. Симбірська, де Грушевський прожив до осені 1915 р. Згодом його переводять до Казані, а потім до Москви, під нагляд поліції і з позбавленням права педагогічної та громадсько-політичної діяльності.
29 квітня 1918 р. Центральна рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки, започаткувавши інститут президентства у нашій країні.
Києва. До міста він повернувся в грудні 1918 p., коли припинила своє існування Гетьманська держава.
На початку лютого 1919 р. Грушевський виїхав спочатку до Кам'янця-Подільського, де редагував газету "Голос Поділля" і працював над підручником "Історія України для трудової школи", а згодом - за кордон у складі делегації Української партії есерів на конференцію II Інтернаціоналу. Оселившись 1922 року в Бадені під Віднем, Грушевський займається лише "Історією української літератури" (написав чотири томи).
Восени 1923 р. М.С. Грушевського обирають дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). У березні 1924 р. він приїздить із сім'єю до Києва, сподіваючись завершити працю над багатотомною "Історією України-Руси". У січні 1929 р. Михайла Сергійовича, єдиного з тодішніх членів Всеукраїнської академії наук Грушевського.
1700 - Поражение русских под Нарвой
1702- Взятие крепостей Мариенбург НОтебург
1703-взятие НИеншанда ,основание Санкт -Петербурга
1704-Взятие Дерпа, Норманландии
1705- Попытка шведов захватить Санкт-петербург
1706-Разгром шведов по Карешем
1707-начала похода Карла 12 в Россию
1708 - победа у деревни Лесной, измена Мазепы
1709-полтавская битва , поражение шведов
1710 - Россия занимает Прибалтику и Корею. Турция объявлет войну России.
1711- Прутский поход
1714-Захват Финляндии
1718- Гибель Карла 12 при осаде крепости
1719- победа русского флота у острова Эзель
1721- подписание НИштадского мира
Объяснение:
Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 р. у м. Холмі (тепер місто Хелм на території Польщі). Походив, як пише він у своїй біографії, з бідної родини Грушів (пізніше Грушевських), що гніздилася в Чигиринському повіті. Були це переважно дячки й паламарі. Дід Михайла, Федір, переїхав свого часу під Київ, у село Лісники, що до батькові Грушевського, Сергію Федоровичу, здобути освіту і присвятити себе педагогічній діяльності.
Дитячі роки Михайло провів на Північному Кавказі, куди батько переїхав працювати, - спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі зрідка відвідуючи Україну.
1880 р. М. Грушевський вступив до Тифліської гімназії, у якій діставав і читав літературу з історії, літератури, етнографії України. У гімназії Грушевський робить і перші спроби пера (написав кілька оповідань, про які схвально відгукнувся І. Нечуй-Левицький). Після закінчення гімназії Михайло мріяв потрапити до Києва. Проте батько довго не погоджувався відпускати хлопця до "матері міст руських", боячись українського запалу Михайла і наляканий тодішніми студентськими "історіями". Однак згодом батько все ж дає згоду на поїздку сина до Києва.
Протягом 1886 -1890 pp. Михайло навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. На третьому курсі Грушевський почав виконувати наукову роботу, запропоновану професором Антоновичем, "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века". Праця отримала золоту медаль, і Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії.
Протягом 1890-1894 pp. Грушевський працював при Київському університеті як професорський стипендіат.
На початку 1891 р. професор Антонович, повернувшись із подорожі у Галичину, запропонував Грушевському очолити кафедру історії України, яку планувалося згодом відкрити у Львівському університеті. Молодий учений прийняв цю пропозицію.
У травні 1894 р. Грушевський захистив дисертацію на ступінь магістра. Того ж року він переїхав до Львова й очолив новостворену кафедру всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи. Брав активну участь у діяльності Наукового товариства імені Шевченка, очоливши його 1897 року. Працюючи у Львові, Грушевський гостро відчув ставлення поляків до української культури, українського етносу. З цієї причини погіршилися стосунки Грушевського із польською університетською колегією.
Навіть за несприятливих для роботи умов Грушевський плідно працює. У Львівському університеті він розробив і читав протягом семи семестрів загальний курс історії України. Цей лекційний курс мав стати основою майбутньої книги.
Протягом 1897-1898 pp. Грушевський написав і видав перший том "Історії України-Руси", 1898 р. - другий том, а протягом 1900 р. - третій, що містив давній період історії України.
Починаючи з 1906 р. діяльність Грушевського дедалі більше зміщується до Києва, на Лівобережну Україну. Цього ж року він їздив до Петербурга і брав участь у роботі української фракції І Державної думи та Українського клубу і редакції заснованого тоді "Украинского вестника".
1907 p. Грушевський у Києві керував Українським науковим товариством (УНТ), яке, за його задумом, мало стати фундаментом майбутньої Академії наук України. 1910 р. Грушевський випустив першу частину першого тому "Киевская Русь", протягом 1913-1914 pp. - два томи "Истории украинского казачества" .
Початок Першої світової війни застав Грушевського в Карпатах на відпочинку. Звідти він із сім'єю від'їжджає до Відня, а потім через Італію та Румунію повертається до Києва. У середині грудня 1914 р. Грушевського заарештовують, обвинувачуючи у причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. У лютому 1915 р. М.С. Грушевського висилають етапом до Сибіру як українського сепаратиста і "мазепинця". Проте заслання в Сибір замінили засланням до м. Симбірська, де Грушевський прожив до осені 1915 р. Згодом його переводять до Казані, а потім до Москви, під нагляд поліції і з позбавленням права педагогічної та громадсько-політичної діяльності.
29 квітня 1918 р. Центральна рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки, започаткувавши інститут президентства у нашій країні.
Києва. До міста він повернувся в грудні 1918 p., коли припинила своє існування Гетьманська держава.
На початку лютого 1919 р. Грушевський виїхав спочатку до Кам'янця-Подільського, де редагував газету "Голос Поділля" і працював над підручником "Історія України для трудової школи", а згодом - за кордон у складі делегації Української партії есерів на конференцію II Інтернаціоналу. Оселившись 1922 року в Бадені під Віднем, Грушевський займається лише "Історією української літератури" (написав чотири томи).
Восени 1923 р. М.С. Грушевського обирають дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). У березні 1924 р. він приїздить із сім'єю до Києва, сподіваючись завершити працю над багатотомною "Історією України-Руси". У січні 1929 р. Михайла Сергійовича, єдиного з тодішніх членів Всеукраїнської академії наук Грушевського.