В китайской хронике у «Тан-Шу» народам, живущим в соседстве с тюрками: «У них есть обыкновение кататься на льду на деревянных конях. К ногам подвязывают лыжи, а подмышки упираются на клюки. При каждом упоре подаются вперёд чрезвычайно быстро, но по ночам занимаются воровством и грабежом, а днём скрываются в густых лесах. Тюрки ловят их и употребляют на работу». Арабский путешественник Ал-Идриси подробнее других средневековых авторов говорит о земледелии у кимаков. В стране кимаков он отмечает отдельные районы с плодородными и возделанными землями под пшеницей и ячменем. Ал-Идриси сообщает также о выращивании кимаками такой трудоемкой земледельческой культуры, как рис, что возможно лишь на поливных землях. Кимаки вы¬ращивали просо, пшеницу и ячмень. Судя по некоторым источни¬кам, кимаки занимались выращиванием светлых и темных сортов винограда. А другие источники свидетельствуют о культивирова¬нии ими и риса.
По сведениям Гардизи «Как только верблюд поест этой травы, он околевает. У них нет соли, если кто-нибудь приносит сюда один мен соли, он берет за это мех горностая. Летом они питаются кобыльим молоком, которое у них называется кумысом. На зиму они заготавливают сушеное мясо, баранину, конину или говядину, каждый по мере своих средств».
Очень интересны ранние сообщения китайских летописей о быте тюркских племен, которые относятся к началу IV века: «На домашнем скоте тюрки вообще кладут метки, и хотя в поле пристанет к чужому скоту, никто не возьмёт его».
Ал-Идриси сообщает: «Они (кимаки) питаются рисом, мясом и рыбой».
«По обычаю, — сообщает ал-Идриси, — золото собирают и моют в воде, промывая его, затем смешивают крупицы золота с ртутью и сплавляют смесь в коровьем помете. И таким путем собирают значительное количество золота».
Китайские источники в первой поло¬вине Х в. содержат сведения о народах Центральной Азии. В рукописи пишется: «Достигли карлуков, ягма, других (иной наружности) татар, которые в ходе борьбы (с уйгурами) стали вассалами. Соперничая (в своем желании) друг с другом стали подносить дань (уйгурам) жемчугом и золотом. Тюргеши в это время подносили дань лошадьми и верблюдами. Тибетцы посылали в дар драгоценные каменья и золото. Басмылы же изначально были домашней прислугой (домаш¬ними рабами). Сяцзясы (кыргызы) же изна¬чально являлись подневольными. Все варвар¬ские племена, подобно воробьям, опасающимся ястреба, затаились в окрестностях уездных городов: подобно овцам, опасающимся тигра, во всю восхваляли наше государство, и, это, не было пустыми словами»
Очень интересны ранние сообщения китайских летописей о быте тюркских племен, которые относятся к началу IV века: «На домашнем скоте тюрки вообще кладут метки, и хотя в поле пристанет к чужому скоту, никто не возьмёт его».
Китайцы отмечают поразительно высокое развитие хозяйства тюрок, которые поставляли в Китай железные изделия. Так, в хронике «Тан-Шу» говорится: «У них много хороших пород лошадей».
Сведения китайских источников Сведения арабских источников
ответ:Виховання – це цілеспрямований процес з передачі підростаючому поколінню накопиченого досвіду.
Основу спартанського виховання складало фізичний розвиток тіла, у зв’язку з чим навчанню грамоті відводилося дещо меншу увагу. Достатнім було сформувати у дітей первинні елементарні навички читання і письма. Основним же було виховання витривалості, терпимості, стійко переносити різні позбавлення, біль і холод. Саме загартоване тіло спартанського воїна було кінцевою метою всієї системи виховання.
Виховання дитини починалося з того моменту, коли батько приносив свого новонародженого сина на огляд старійшин. У процесі огляду дитини старійшини вирішували, ким вона буде, якщо дитина була міцною фізично, то їй дозволяли стати повноправним громадянином Спарти, якщо ж дитина була Хіла, то її зараховували до лав рабів. Незалежно від того, куди було прийнято рішення віддати дитину, до 7-ми років він виховувався в родині.
Даний звичай в даний час здається диким, але в той час, коли кожен воїн був опорою для збереження свободи народу і суверенітету держави, саме він гарантував формування дієздатної армії.
З 7-ми років хлопчиків селили в казарму, де вони виховувалися за особливою спартанською системою фізичного і духовного виховання.
Здоров’я зміцнювалося холодом, діти спали на солом’яних матрацах і не мали теплого одягу зовсім. Смирення формувалося поневіряннями і голодом, а терпіння за до перемагання болю. Не всім дітям судилося пройти такі випробування.
Кожен етап виховання був пов’язаний з етапами дорослішання дітей, і відповідно, зростала фізичне навантаження, а випробування посилювалися.
Для того, щоб стимулювати молодих людей на тренування і проходження випробувань, проводили спеціальні турніри між вихованцями. Переможців таких турнірів і змагань голосно вшановували і прославляли. Під час змагань перед вихованцями ставилося завдання – перемогти за всяку ціну. Не заборонялося, а навпаки, заохочувалося нанесень каліцтв під час боротьби.
У віці 15-16 років, вихованці отримували звання криптиян. Таке звання дозволяло юнакам брати участь у військових діях. Цей період був найбільш відповідальним у житті кожного юнака, так як вони всі проходили своєрідне посвячення у воїни, за до важких випробувань, участі у військових дій. Вихованці не просто вчилися виживати в будь-яких умовах, але і вчилися самостійно приймати рішення і забезпечувати себе необхідною їжею та одягом.
Ті вихованці, які успішно пройшли весь процес виховання, мали право приступати до глибокого освоєння військового мистецтва, яке викладалося на подальших етапах виховання. На наступних етапах виховання, фізичні навантаження були невід’ємною частиною життя вихованців.
Спартанська система виховання була передбачена не тільки для хлопчиків, але і дівчаток. Згодне думку старійшин, лише фізично міцні дівчатка могли вирости у фізично міцних жінок і народити здорове і повноцінне потомство.
У Спарті було рівноправність підлог, яке полягало в тому, що при бажанні дівчина могла разом з юнаками вивчати військове мистецтво і навіть брати участь у військових діях.
Объяснение:
Пурпур — краситель различных оттенков от чёрного до тёмно-фиолетового цвета, извлекавшийся из морских брюхоногих моллюсков — иглянок. Слово из Финикии.
Применение отмечено уже за 1600 лет до н. э.; о его использовании упоминают древнеегипетские папирусы, Плиний Старший и другие. Пурпур извлекали из различных видов иглянок — Bolinus brandaris L., обрубленного мурекса (Hexaplex trunculus) и Thais haemastoma. В зависимости от вида моллюсков и технологии крашения ткани получали окраски различных цветов и оттенков: так, из Murex brandaris получали пурпур, дававший багряные цвета, однако в античной литературе упоминаются и окраски фиолетовых оттенков — вероятно, такой пурпур извлекался из моллюсков Hexaplex trunculus, пурпур которого представляет собой смесь пурпурного 6,6'-диброминдиго и синего индиго.