Експресіоні́зм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецька течія авангардизму, що сформувалася у Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії. Прояви експресіонізму наприкінці ХХ століття відносять до неоекспресіонізму.
Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття, у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Часом руйнація старих форм виводила художників на межу абстрактного експресіонізму.
Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі, найменше у архітектурі.
В середине 1980-х годов в СССР наступил экономический кризис. Он выражался в падении темпов роста производства, снижении уровня жизни населения, усилении коррупции, развитии теневой экономики. Ухудшилась трудовая дисциплина, массовым стало неуважение к честному труду. Попытка партийного руководства сохранить власть путем "закручивания гаек", предпринятая Ю. В. Андроповым, оказалась безуспешной. Общество нуждалось в кардинальных переменах. Начало нового этапа в истории СССР, получившего название "перестройка", связано с именем М. С. Горбачева (с марта 1985 г. Генеральный секретарь ЦК КПСС) . Главной задачей перестройки было остановить распад "системы" государственного социализма и обеспечить интересы его правящей элиты. В 1987 - 1988 гг. перестройка сводилась главным образом к "радикальной экономической реформе", затем в нее включили реформу политической системы и курс на "обновление" идеологии. Идея перевода централизованного, планово-государственного хозяйства на рыночную, товарно-денежную основу (в рамках социализма) стала стержнем концепции перестройки. Первыми шагами к рыночной экономике стали Закон о Государственном предприятии (1987), предоставивший значительные права предприятиями и трудовым коллективам, Закон о кооперации и Закон об индивидуальной трудовой деятельности (1989 г.) , открывшие простор для коллективного и частного предпринимательства. Однако справиться с кризисом не удалось. Экономические реформы не давали желаемых результатов без обновления политической системы. Осознавая это, Горбачев и его сторонники решились на демократизацию политических структур. Решение о реформе политической системы СССР было принято на XIX конференции КПСС (летом 1988 г.) . В качестве первоочередной задачи выдвигалось четкое разграничение функций партийных и советских органов, проведение демократических выборов народных депутатов, формирование новых органов власти. Был провозглашен курс на создание правового государства. После партконференции началось изменение структуры управления в СССР. В советскую систему были привнесены элементы парламентаризма и разделения властей. Учреждается новый высший орган законодательной власти - Съезд народных депутатов СССР. Из числа народных депутатов были сформированы постоянно действующие Верховные Советы. На I съезде Народных депутатов СССР (май - июнь 1989 года) М. С. Горбачев был избран главой государства - Председателем Верховного Совета СССР, а в марте 1990 г. Президентом СССР с правом издавать указы и постановления. Важнейшим инструментом демократизации стала гласность - объективное освещение всех сторон жизни общества. В процессе дальнейшей демократизации общественной жизни в стране из Конституции СССР была исключена 6-ая статья о руководящей роли КПСС, ликвидирована однопартийная система руководства страной, стали создаваться различные партии и общественные движения.
Объяснение:
Експресіоні́зм (від франц. expression — вираження, виразність) — літературно-мистецька течія авангардизму, що сформувалася у Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії. Прояви експресіонізму наприкінці ХХ століття відносять до неоекспресіонізму.
Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку XX ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі з трагічною й антигуманною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного загострення трагічного світосприйняття, у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре сприймалося острівцем порятунку духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт призводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями. Часом руйнація старих форм виводила художників на межу абстрактного експресіонізму.
Стилістика експресіонізму в 20 столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі, найменше у архітектурі.