Найконсервативніший з утворених в ході Громадянської війни 1918—1921 р. політичних режимів.
Курс внутрішньої політики урядів гетьмана Павла Скоропадського відбивали положення «Грамоти до всього українського народу» (автор О. Палтов): «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відновлюються повною мірою, всі розпорядження колишнього українського уряду, так само як і Тимчасового російського уряду скасовуються й анулюються… На фінансовому та економічному полі відновлюється повна свобода торгівлі та відкривається широкий простір приватного підприємництва й ініціативи…»
Провідною політичною опорою гетьманського уряду вважаються Українська демократично-хліборобська партія і Союз земельних власників.
Державне будівництво
Відповідно до «Законів про тимчасовий устрій України» (прототип — «Основні закони» Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 р.)., держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Наміри встановити монархічний лад відкидалися.
У кадровій політиці спирався на земських діячів і професійних управлінців царського державного апарату. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліційні функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). У законодавстві підтверджувалася дія законодавчих актів Російської імперії, не скасованих урядом Української Держави. Видано понад 500 законодавчих актів; розроблена нереалізована програма реформи судової системи, земського самоврядування тощо. Створено систему державних нагород.
Економічна стабілізація і робітниче питання
Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. Велику загрозу являв страйковий рух, актуальним продовжувало залишатися протистояння профспілок і організацій промисловців.
Аграрне питання
У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 року. Були створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана (жовтень 1918 р.) для розв'язання земельних суперечок і розробки проєкту земельної реформи.
Продовження курсу Столипінської аграрної реформи (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж громадських земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 р. блокувався польським аристократичним лобі й німецьким командуванням. У цілому гетьманський уряд намагався політично поміркованими заходами розв'язати питання про землю, одне з фундаментальних питань революційних подій того часу у переважно аграрній країні.
Зберігалася державна хлібна монополія. Проти неї був сам гетьман Скоропадський, але, як він згадував, цю монополію йому нав'язали німці[6].
Зіткнення селян і великих землевласників: дії каральних і повстанських загонів (у тому числі Нестора Махна).
Національно-культурна політика
Політика м'якої підтримки українського національно-культурного відродження.
Відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери, Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук. Видавництво.
Створена Українська академія наук, яку очолив В.Вернадський (27 листопада 1918)
Почали роботу Архітектурний, Клінічний (Київ), Політехнічний, Сільськогосподарський (Одеса) інститути. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 року Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.
Русско-польская война 1654—1667 (Тринадцатилетняя война; в современной польской историографии по аналогии со Шведским потопом также Русский потоп[6][7]) — военный конфликт между Россией и Речью Посполитой за возвращение утерянных Россией в Смутное время территорий, а также за контроль над западнорусскими землями (ныне территории современных Белоруссии и Украины), утраченых в XIV—XV веках. Началась в 1654 году после решения Земского собора от 1 (11) октября 1653 года о принятии в российское подданство Войска Запорожского[8] «з городами их и з землями», после неоднократных гетмана Богдана Хмельницкого.
Зовнішня політика:
-встановлення диплом. відносин з 12 країнами
-пронімецька орієнтація
-14 червня 1918 - відмова самостійності УД
Внутрішня:
-Державне будівництво
-Економічна стабілізація і робітниче питання
-Аграрне питання
-Національно-культурна політика
Объяснение:
Внутрішня політика: (Детально)
Найконсервативніший з утворених в ході Громадянської війни 1918—1921 р. політичних режимів.
Курс внутрішньої політики урядів гетьмана Павла Скоропадського відбивали положення «Грамоти до всього українського народу» (автор О. Палтов): «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відновлюються повною мірою, всі розпорядження колишнього українського уряду, так само як і Тимчасового російського уряду скасовуються й анулюються… На фінансовому та економічному полі відновлюється повна свобода торгівлі та відкривається широкий простір приватного підприємництва й ініціативи…»
Провідною політичною опорою гетьманського уряду вважаються Українська демократично-хліборобська партія і Союз земельних власників.
Державне будівництво
Відповідно до «Законів про тимчасовий устрій України» (прототип — «Основні закони» Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 р.)., держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Наміри встановити монархічний лад відкидалися.
У кадровій політиці спирався на земських діячів і професійних управлінців царського державного апарату. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліційні функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). У законодавстві підтверджувалася дія законодавчих актів Російської імперії, не скасованих урядом Української Держави. Видано понад 500 законодавчих актів; розроблена нереалізована програма реформи судової системи, земського самоврядування тощо. Створено систему державних нагород.
Економічна стабілізація і робітниче питання
Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. Велику загрозу являв страйковий рух, актуальним продовжувало залишатися протистояння профспілок і організацій промисловців.
Аграрне питання
У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 року. Були створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана (жовтень 1918 р.) для розв'язання земельних суперечок і розробки проєкту земельної реформи.
Продовження курсу Столипінської аграрної реформи (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж громадських земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 р. блокувався польським аристократичним лобі й німецьким командуванням. У цілому гетьманський уряд намагався політично поміркованими заходами розв'язати питання про землю, одне з фундаментальних питань революційних подій того часу у переважно аграрній країні.
Зберігалася державна хлібна монополія. Проти неї був сам гетьман Скоропадський, але, як він згадував, цю монополію йому нав'язали німці[6].
Зіткнення селян і великих землевласників: дії каральних і повстанських загонів (у тому числі Нестора Махна).
Національно-культурна політика
Політика м'якої підтримки українського національно-культурного відродження.
Відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери, Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук. Видавництво.
Створена Українська академія наук, яку очолив В.Вернадський (27 листопада 1918)
Почали роботу Архітектурний, Клінічний (Київ), Політехнічний, Сільськогосподарський (Одеса) інститути. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 року Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.
Русско-польская война 1654—1667 (Тринадцатилетняя война; в современной польской историографии по аналогии со Шведским потопом также Русский потоп[6][7]) — военный конфликт между Россией и Речью Посполитой за возвращение утерянных Россией в Смутное время территорий, а также за контроль над западнорусскими землями (ныне территории современных Белоруссии и Украины), утраченых в XIV—XV веках. Началась в 1654 году после решения Земского собора от 1 (11) октября 1653 года о принятии в российское подданство Войска Запорожского[8] «з городами их и з землями», после неоднократных гетмана Богдана Хмельницкого.
Русско-польская война 1654—1667