В средневековой Европе крупнейшем землевладельцем была(?) Ей
принадлежало около трети всех возделанных земель. Со всего населения
Западной Европы взималась (?) -особый налог на содержание
духовенства и церквей. Церковь обладала правом (?)
(в переводе -
милость). С этих грамот можно было получить прощение своих грехов.
В 1054 году из-за конфликта папы римского и патриарха произошло разделение
церквей. Западная церковь стала называться(?)
аВосточная(?)
Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат
У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя
Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.
Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.
Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.
Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.
З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).
Огромную роль в культурной жизни кыргызов играло устное творчество, вершиной которого следует считать всемирно известный героический эпос «Манас». Вероятно, устная поэзия знакома предкам кыргызов еще с III в. до н. э., когда термин «кыргыз» стал известен благодаря китайским письменным источникам. С тех пор фольклор кыргызов постепенно формировался и развивался.
Уже в начале XII в. арабский автор Марвази отмечал у кыргызов наличие певцов-импровизаторов. А еще 4 века спустя, в XVI в., таджикоязычное сочинение «Маджму ат-таварих» («Собрание историй») включило отдельные эпизоды из эпоса «Манас». Фольклор кыргызов является многожанровым, среди которых эпос «Манас» играет выдающуюся роль. Следует различать 2 понятия эпоса. В узком смысле это собственно эпос «Манас». В широком значении под эпосом «Манас» мы имеем в виду трилогию «Манас», «Семетей», «Сейтек». Эпос «Манас» состоит из нескольких сот тысяч стихотворных строк и превосходит по объему все известные эпические произведения мира, что и составляет одну из его отличительных особенностей. Развитие эпоса привело к генеалогической циклизации и появились продолжения трилогии о потомках Сейтека.
Объяснение: