В своем образе жизни и быту патриции нередко подражали благородным рыцарям. Однако кое-чем из традиционных занятий городской знати рыцари бы никогда не стали занимать. Чем? 1. Роскошно одеваться
2. Сражаться на конях
3. создавать свой собственный герб
4. Торговать
2.Причины:
-- Выпуск медных монет из-за колоссальных затрат Русско-Польской войны
-- Торговцев облагали большим налогом
-- Налоги собирались в серебряной монете, а жалованье платилось медью.
3.Основные событий
-- В июле 1662 года, разгромив усадьбы некоторых близких ко двору бояр и чиновников, толпы горожан устремились к загородному царскому дворцу в селе Коломенском. В ожидании прибытия войск царь был вынужден вступить в переговоры с восставшими, обещал отменить медные деньги.
-- Тем временем к Коломенскому стягивались царские войска. Верные царю стрелецкие и «иноземного строя» полки подавили бунт. Безоружная толпа была обращена в бегство.
4.Итоги:
-- Медные деньги пришлось изъять из обращения. За 1 рубль медью давали 2, деньги серебром (в рубле-200 денег) .
-- Для покрытия убытков правительство заняло деньги у монастырей, установило монополию на вывоз некоторых товаров и увеличило налоги.
XVII ст. Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підлягала владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Проте запорозька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі. Після смерті Б. Хмельницького Запорожжя виокремилося в державне утворення, яке лише формально підпорядковувалося гетьману, проводячи самостійну внутрішню і зовнішню політику. Така політика часто йшла врозріз із політикою гетьманів.
Протистояння між гетьманами й запорозькою старшиною було вигідне царському уряду.
Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 р. Запорозька Січ перебувала під контролем Речі Посполитої і Московської держави, а фактично здійснювала самостійну політику, керуючись лише власними інтересами. За «Вічним миром» 1686 р., Січ підпорядковувалася лише московському царю. Саме від цього часу були заборонені будь-які ВІДНОСИНи запорожців із Польщею та Кримським ханством, а для контролю над козаками на запорозьких землях збудували фортеці, де розмістили московські залоги.
За роки Національно-визвольної війни на Січі теж відбулися певні зміни. Запорожці об'єднувалися в курені — військові та адміністративно-господарські одиниці. До них входили також юнаки і хлопчики, які готувалися стати козаками — молодики і джури. Очолював курінь отаман. Його обирали козаки куреня. Під час воєнних походів із курінних козаків формувалися полки та сотні, обирали полковників і сотників.
Об'єднання запорозьких козаків в одну організацію називалося кошем, Запорозькою Січчю. її очолював кошовий отаман. Курінні отамани разом із кошовим управляли Січчю. В умовах майже постійних бойових дій їх роль зростала. Навіть з'явилася посада кошового гетьмана. У Запорозькій Січі дотримувалися традиції козацької демократії і соціальної рівності. Діяли козацькі ради. На них, зокрема, запорожці розподіляли угіддя між куренями, обирали кошового, писаря, суддю, осавулів та інших старшин.
Тривала війна й негаразди сприяли напливу охочих долучитися до «братства» запорожців. Це були переважно знедолені й ображені, що перетворювало Січ на вибухонебезпечне середовище, яке гостро реагувало на будь-які утиски й обмеження прав і свобод.
Кошовий отаман І. Сірко. Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван Сірко (початок XVII ст. — 1680 р.).
Постать І. Сірка — одна з найбільш суперечливих в українській історії. Уперше в письмових джерелах ім'я І. Сірка згадується в 1653 р. У 1658—1660 рр. подільські козаки обирали його вінницьким (кальницьким) полковником. І. Сірко був серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив військовий похід на Аккерман, що спричинив розпад україно-татарського союзу й не дав можливості І. Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі своїми козаками примусив І. Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це він отримав від російського царя винагороду — «двісті золотих та на триста рублів соболів».
Після підписання Слободищенського трактату 1660 р. І. Сірко виступив проти нього, залишив полковництво й пішов на Запорожжя. У 1660— 1661 рр. брав участь у походах запорозьких козаків проти Кримського ханства. Після обрання І. Брюховецького гетьманом в 1663 р. І. Сірко вперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. У 1663 р. він здійснив два вдалі походи до Криму, завдавши відчутних поразок ханським ордам. Наступного року разом із московськими військами здійснив похід на Правобережжя і розгромив загони польського полковника С. Чернецького і правобережного гетьмана П. Тетері. Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 р. між Мо-сковією і Річчю Посполитою І. Сірко деякий час підтримував П. Дорошенка в його боротьбі за возз'єднання козацької України, але після того, як правобережний гетьман вирішив прийняти про¬текторат турецького султана, виступив проти нього.
Восени 1667 р. І. Сірко став полковником Харківського полку на Слобожанщині і здійснив похід до Криму: 8-тисячне козацьке військо розгромило татарську орду поблизу самої Кафи (сучасна Феодосія) і визволило близько 2 тис. бранців. Цей переможний похід обернувся поразкою для П. Дорошенка та його війська в боротьбі за об'єднання України, він утратив союзників — татар.
У 1670 р. запорожці знову обрали І. Сірка своїм кошовим. Того ж року він здійснив похід на Очаків, турецьку твердиню на узбережжі Чорного моря, захопив і зруйнував її.
У жовтні 1671 р. новий крутий поворот — І. Сірко разом із М. Ханенком присягнув Речі Посполитій і зобов'язався воювати з Кримським ханством.
У 1672 р., після усунення від влади Д. Многогрішного, І. Сірко вирішив поборотися за гетьманську булаву, але зазнав поразки. Полтавський полковник Ф. Жученко захопив І.