вас.. Начало октября 529 года до н. э. Войска Кира приближаются к Вавилону. Вы являетесь богатым городским ремесленником, членом городского ополчения. Власти города говорят об обороне, и ваш старший сын считает, что надо идти на стены. Поддержите ли вы его мнение? Какие аргументы вы можете высказать за такое решение и против него?
Одежда в Японии (краткая история японской одежды)
Одежда (ифуку) в Японии подразделяется на две категории : вафуку (одежда японского стиля) и ёфуку (одежда западного стиля). Слово «кимоно» является современным обозначением традиционной японской одежды типа халата, который носят перепоясанным в талии, но в минувшие эпохи этот тип именовался «косодэ» («кимоно» может также обозначать традиционную японскую одежду в целом).
Одежда в Японии (краткая история японской одежды)
История японской одежды в значительной своей части является историей эволюции косодэ и японизации зарубежных видов. Что касается древней эпохи Дзёмон (от 10 тыс. до 300 лет до н.э.), то предполагается использование людьми мехов и коры для прикрытия наготы. В эпоху Яёи (от 300 лет до н.э. до 300 лет н.э.) в Японии появились шелководство и технология ткачества. Судя по китайским летописям, японцы той эпохи кутались в льняные или шелковые простыни.
Как свидетельствуют глиняные фигурки ханива из могил IV — V вв., мужчины одевались в кину (длинные перепоясанные верхние одежды с прямыми рукавами и перевязанные у кистей и локтей). На ногах красовались хакама — широкие брюки с перевязями ниже коленей. Женщины одевались в кину, мало отличавшиеся от мужских, и в юбки (мо). Туалеты для обоих полов изготавливались из растительных волокон, например, лубяных, хотя знать временами позволяла себе и шелковые ткани.
Внедрение буддизма и китайской системы правления привели к установлению правил для одеяний аристократов и придворных чиновников, а все туалеты были разделены на церемониальные, придворные и рабочие. В эпоху Хэйан одежды стали более простыми по покрою, но зато на редкость многослойными. Одеяние аристократа для самых формальных случаев (сокутай) состояло из широких брюк, под которыми находились так называемые разделенные юбки (огути), а верхняя часть туловища декорировалась в многочисленные слои длинных и широких одежд (хо).
В менее формальных случаях мужчины носили хо поверх сасинуки (панталоны до щиколоток со шнуровкой), а под ними находились огути. В повседневном туалете хо уступали место коротким накидкам носи. На охоту аристократы выезжали в накидках из лубяных волокон (каригину), которые впоследствии сделались формальной одеждой для военных лидеров. Формальный костюм фрейлины эпохи Хэйан — карагинумо (с XVI в. он известен как 12 — слойная одежда — дзюнихитоэ). Его важнейшим элементом были утики — 5, 10 или более слоев платьев на подкладке, причем каждый последующий слой был длиннее предыдущего, что создавало впечатляющий эффект, учитывая ко всему прочему продуманную комбинацию цветов каждого слоя.
Одежда в Японии (краткая история японской одежды)
Одежда (ифуку) в Японии подразделяется на две категории : вафуку (одежда японского стиля) и ёфуку (одежда западного стиля). Слово «кимоно» является современным обозначением традиционной японской одежды типа халата, который носят перепоясанным в талии, но в минувшие эпохи этот тип именовался «косодэ» («кимоно» может также обозначать традиционную японскую одежду в целом).
Ныне японская одежда представляет собой смесь самых различных стилей и покроев. Материалы тоже самые разные. В магазинах есть все. Искусственная и натуральная трикотажная одежда совершенно европеизированного повседневного типа Casual и слишком авангардные вещи из «космических» материалов от современных дизайнеров. От педантичной строгости классических европейских костюмов и традиционных японских кимоно до безумной эклектики — все можно увидеть на улицах японских мегаполисов.
ответ: Така усталеність культурних традицій пояснюється не стільки географічною ізольованістю, скільки психологічною відокремленістю китайців – стародавні китайці уявляли собі Всесвіт у вигляді великого континенту, з усіх боків оточеного водою, у центрі якого знаходиться Піднебесна імперія, тобто сам Китай.
Своє походження китайці ведуть від легендарних часів, коли у І тис. до н. е. було засновано державу Ся на чолі з імператором Великий Юй. Формування стародавньої китайської культури як єдиного культурного типу відбулося у V–II ст. до н. е., в епоху "Воюючих держав", коли у запеклій боротьбі вижили лише сім наймогутніших державних утворень. Саме тоді склалися передумови для формування Великої китайської імперії, що простяглася від пустелі Гобі на півночі до Південно-Китайського моря на півдні, від Ляодунського півострова на сході до гір Паміру на заході, що проіснувала аж до кінця ІІ ст. н. е.
Велику роль у формуванні китайської культури, як у давні часи, так і тепер, відігравала ієрархічність. Моделлю державоустрою були традиційні взаємини у сім’ї: імператор був сином неба, він не тільки гарантував всесвітній порядок, а й вважався батьком усіх китайців, що складали єдину велику сім’ю, священним обов’язком кожного з її членів було свято виконувати свій "синовній" обов’язок.
Географічні умови та періодизація історії. Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан – це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети.
Центрами цивілізацій, ставали басейни рік (Інд, Ганг і особливо притоки Інду – П'ятиріччя, або Пенджаб), де місцеві мешканці раніше почали займатися землеробством. Саме в Індії вперше стали вирощувати бавовну, рис, цукрову тростину (саме слово “цукор” походить від санскритського “сакхарі” – тростинний цукор), були приручені зебу (горбатий бик), слони.
В історії і культурі Стародавньої Індії можна виділити декілька періодів. Появу перших великих держав, створених, як вважають, дравидськими племенами, відносять до III тисячоліття до н.е. Їм на зміну приходить “арійська цивілізація”, пов'язана з появою на північному заході Індії, а потім і на більшій частині півострова індоєвропейських племен, що називали себе “аріями” (“благородні”, “з хорошої сім”ї”). У цей час (приблизно XV–VI ст. до н.е.) виникає спочатку декілька окремих держав, а з VI ст. до н.е. починає посилюватися одна з них – Магадха, що знаходилася в долині Гангу.
Один з її царів – Чандрагупта, засновник династії Маур'їв, у IV ст. до н.е. вперше в історії Індії об'єднав її в єдину державу – імперію Маур'їв (IV – II ст. до н.е.). Наступний період починається з підкорення північної частини Індії кушанами, вихідцями з Середньої Азії, – панування Кушанської династії (I – III ст. до н.е.). Нового загальноіндійського об'єднання вдалося досягнути династії Гуптів у IV – VI ст. н.е.