ВЕЛИКИ КІТАЙСЬКА СТІНА Поміркуйте, чи лише з метою захисту кордонів перший імператор зігнав мільйони людей для грандіозного будівництва. Чому стіна стала символом ненависті сотень тисяч китайців до імператора та його чиновників? Про що свідчить ще одна назва стіни — «найдовше кладовище у світі»? Велика китайська стіна.
Основные события:
Восходящая линия революции
1. 9 января 1905 г. – «Кровавое воскресенье» - расстрел мирной демонстрации рабочих Санкт-Петербурга, шедших с петицией к Николаю II к зимнему дворцу, что вызвало недовольство населения по всей стране.
2. весна 1905 г. – забастовки на предприятиях во многих городах страны, пиком которых стали Первомайские забастовки.
3. май-июнь 1905 г. – Иваново-Воскресенская стачка, в ходе которой впервые был образован Совет рабочих депутатов, который на месяц сумел взять власть в городе в свои руки.
4. июнь 1905 г. – восстание матросов на броненосце «Потемкин».
5. октябрь 1905 г. – Всероссийская политическая стачка
Пик революции
6. 17 октября 1905 г. – Издание царского Манифеста 17 октября, по которому в России провозглашались демократические и гражданские права и свободы, учреждалась Государственная дума и гарантировались выборы в нее. После этого либеральные (буржуазия) силы отходят от революции и идут на диалог с властями, а леворадикальные силы (пролетариат), не удовлетворенные Манифестом, пытались обеспечить дальнейшее развитие революции.
7. декабрь 1905 г. – Декабрьское вооруженное восстание в Москве, которое потерпело поражение.
Нисходящая линия революции
8. весна 1906 г. – Принятие «Основных государственных законов», закреплявших изменения политической системы: Россия юридические становилась ограниченной «думской» монархией
9. 27 апреля – 9 июля 1906 г. – деятельность 1-ой Государственной думы, которая вместо 5 лет отработала только 72 дня и была распущена императором.
10. 20 февраля – 3 июня 1907 г. – деятельность 2-ой Государственной думы, которая вместо 5 лет отработала только 103 дня и была распущена императором, а также издание нового Избирательного закона.
КРИМСЬКІ ТАТАРИ (самоназва – "къырым татарлар") – тюркський етнос, батьківщиною якого є земля Крим. п-ова. Нині в Україні К.т. живуть переважно в Автономній Республіці Крим (за переписом нас. 2001, в Україні проживало 248,2 тис. крим. татар, із них у АР Крим – 243,4 тис.). За межами України К.т. є в Узбекистані, Таджикистані, Румунії, Болгарії та Туреччині. Традиційну самоназву ("къырым татарлар") в останній час К.т. намагаються замінити на "къырымлы", "къырымлар" (кримці).
Етнонім "татари" (це слово за походженням є монгол.) уперше зафіксований в істор. джерелах 732 в Монголії; це – була назва монголо-тюркського племені, наприкінці 12 ст. винищеного майже дощенту монголами Чингізхана та китайс. військами царства Цзінь. У 13 ст. це слово почали вживати як назву кочових племен монголів та тюрків, які у 1220–40-х рр. здійснили агресію на Сх. та Центр. Європу і захопили у 20–30-х рр. 13 ст. Крим. п-ів. Етнонім "къырым татарлар" поширився від 1475 (після захоплення турками пд. узбережжя Криму).
Початок етнічної, політичної та культурної історії К.т. дослідники датують серед. 13 ст. Поширені в сучасній кримськотатарській ідеології етногенетичні конструкції, що пов'язують початок етносу з появою перших тюрків у Криму в 7–8 ст., а то навіть і в 2–4 ст., позбавлені наукового ґрунту.
В історії К.т. фахівці виділяють такі 4 періоди:
1) монголо-татар. і золотоординський, тривав від 1223 до 1437 (бл. 1261 утворено окремий Крим. юрт Золотої Орди зі столицею в Солхаті, тобто Киримі, нині м. Старий Крим);
2) Кримського ханату, тривав від 1437 (цього року ханат вийшов зі складу Золотої Орди) до 1783 (приєднання ханату до складу Російської імперії);
3) життя на Батьківщині – у Криму – у складі Рос. імперії, а пізніше РСФРР/РРФСР, тривав від 1783 до 1944 (цього року К.т. були депортовані в Серед. Азію; див. Депортація кримськотатарського народу 1944);
4) повернення і облаштування К.т. на Батьківщині – у Криму – у складі УРСР/України (рееміграція почалася наприкінці 1970-х рр.).
Визначальним чинником етногенезу кримських татар стала поступова асиміляція (частково добровільна, частково насильницька) монголо-татарами після їхнього приходу до Криму місц. дотатар. нас. (греків, готів, решток хозар і половців – останніх татари масово винищували), яка пізніше поширилася на генуезців, черкесів, українців (полонені з ясиру), ін. народності. Тюркізація монгол. верхівки Золотої Орди завершилася досить рано. Існував (практично до 1944) поділ на субетноси: 1) південнобережний ("ялы-бойлю") з помітними ознаками османізації (частково це крим. турки, які поселялися на тер. колиш. генуезьких колоній, захоплених Туреччиною 1475); 2) гірський ("татлар", тати) – значною мірою татаризовані греки, готи, ін. народності; 3) центральнокрим. ("ортаюлак"); 4) степовий ("ногайлар", ногайці або "мингат", "мангит", мангити) – недавні кочовики, переважно ногайці за походженням.