Вместе с известными политиками и полководцами Гнеем Помпеем (106–48 до н. э.) и Марком Крассом (115–53 до н. э.) в 60 г. до н. э. заключил политический союз (так называемый 1‑й триумвират). В 59 г. до н. э. был избран на высшую в Римской республике должность консула. В качестве консула предложил и провел ряд законов (законы о распределении части кампанских земель среди бедняков, снижении откупной суммы налога с провинции Азии и др его популярности среди римского населения. После годичного консульства Цезарь получил в управление северную Италию (Цизальпинскую Галлию) и южную Галлию (Нарбонскую Галлию). Однако большая часть Галлии (современная Франция), населенная галльскими (кельтскими) племенами, не подчинялась римскому влиянию. Ловко используя разногласия и вражду между различными группами галльских племен, он стал вмешиваться в отношения между ними то одному, то другому племени. Так, вначале Цезарь активно племенам эдуев, дружественно настроенных к Риму, в их борьбе против сильного племени секванов. Когда эдуи совместно с армией Цезаря разгромили секванов, Цезарь стал контролировать положение в Центральной Галлии. Затем он вмешался в войны, которые вели галльские племена против германского племени свевов, живших за рекой Рейном, на территории современной Германии. После разгрома свевов власть Цезаря признали многие галльские племена, обитавшие вдоль Рейна.
1)Казимира 3 назвали Великим за його великі внески в державу.
Реформи:
Кодекс законів, поділив Польщу на адміністративні одиниці, було проведено грошову реформу й запроваджено єдину монету - краківській гріш. Також заснував Краківський університет у 1364р.
2)Угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.
3)Його внутрішня політика в Польщі — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема у 1337–1346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вислицький і Пйотрківський статути — перші повні записи польського звичаєвого права. У зовнішній політиці Казимир орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу. 1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети.
4)Перервана традиція літописання зумовила низку білих плям в історії польсько-литовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р. вважає часом існування Литовсько-Руської держави, а решта переконана, що цієї доби йшов процес перетворення українських земель на литовську провінцію. Така розбіжність поглядів пов'язана з тим, що час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263). Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341) — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.
Вместе с известными политиками и полководцами Гнеем Помпеем (106–48 до н. э.) и Марком Крассом (115–53 до н. э.) в 60 г. до н. э. заключил политический союз (так называемый 1‑й триумвират). В 59 г. до н. э. был избран на высшую в Римской республике должность консула. В качестве консула предложил и провел ряд законов (законы о распределении части кампанских земель среди бедняков, снижении откупной суммы налога с провинции Азии и др его популярности среди римского населения. После годичного консульства Цезарь получил в управление северную Италию (Цизальпинскую Галлию) и южную Галлию (Нарбонскую Галлию). Однако большая часть Галлии (современная Франция), населенная галльскими (кельтскими) племенами, не подчинялась римскому влиянию. Ловко используя разногласия и вражду между различными группами галльских племен, он стал вмешиваться в отношения между ними то одному, то другому племени. Так, вначале Цезарь активно племенам эдуев, дружественно настроенных к Риму, в их борьбе против сильного племени секванов. Когда эдуи совместно с армией Цезаря разгромили секванов, Цезарь стал контролировать положение в Центральной Галлии. Затем он вмешался в войны, которые вели галльские племена против германского племени свевов, живших за рекой Рейном, на территории современной Германии. После разгрома свевов власть Цезаря признали многие галльские племена, обитавшие вдоль Рейна.
1)Казимира 3 назвали Великим за його великі внески в державу.
Реформи:
Кодекс законів, поділив Польщу на адміністративні одиниці, було проведено грошову реформу й запроваджено єдину монету - краківській гріш. Також заснував Краківський університет у 1364р.
2)Угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.
3)Його внутрішня політика в Польщі — зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема у 1337–1346 роках він провів грошову реформу, 1347 року видав Вислицький і Пйотрківський статути — перші повні записи польського звичаєвого права. У зовнішній політиці Казимир орієнтувався на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу. 1338 року уклав з угорським королем Карлом I Робертом договір у Вишеграді про те, що на випадок, якщо б у Казимира не було синів, його спадкоємцем буде небіж — угорський королевич Людовик, син Карла І Роберта та сестри Казимира ІІІ Ельжбети.
4)Перервана традиція літописання зумовила низку білих плям в історії польсько-литовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р. вважає часом існування Литовсько-Руської держави, а решта переконана, що цієї доби йшов процес перетворення українських земель на литовську провінцію. Така розбіжність поглядів пов'язана з тим, що час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще за часів Міндовга (1230—1263). Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи наступника Міндовга — Гедиміна (1316—1341) — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних руських (українських) земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.