Оттносительно потерь советского гражданского населения в 1941-1945 гг. сколько-нибудь надежная статистика отсутствует. Их можно, определить лишь оценочным путем, установив сначала общие безвозвратные потери всего советского населения, а затем вычтя из них установленные нами выше безвозвратные потери Советских Вооруженных Сил в 26,4 млн. человек. Для выяснения общих советских людских потерь в годы войны необходимо сравнить численность населения СССР накануне и после войны. Численность населения СССР на 22 июня 1941 г. выше мы уже оценили в 209,3 млн. человек. Численность населения страны на 1 января 1946 г. оценивается в 167 млн. человек, исходя из данных о численности населения в 1950 г., рождаемости и смертности населения в этом же году, поскольку данные первых послевоенных лет о численности и естественном движении населения не представляются надежными из-за несовершенства учета и больших механических передвижений населения в процессе растянувшегося на несколько лет возвращения жителей на территории, освобожденные от оккупации, или, наоборот, перемещения населения из разоренных войной районов вглубь страны, а также возвращения демобилизованных военнослужащих.
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки[2], вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
[1] Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
[2] Податок – обов’язковий збір коштів або продуктів з населення на користь держави.
Объяснение:
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки[2], вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
[1] Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
[2] Податок – обов’язковий збір коштів або продуктів з населення на користь держави.