1594 Официальное назначение Бориса Годунова правителем (каковым он уже фактически являлся) . 1595. Красноярский казачий бунт. Тявзинский договор со Швецией. Возврат Копорья, Ивангорода и Корелы. Россия получает часть Карелии, Неву и южное побережье Финского запада до Ивангорода. Поход против Кучума. Образован Дмитровский Судебный приказ. 1597. "Указ о кабальном холопстве" 1598.01.06 (по юлианскому календарю - 27 декабря 1597) Кончина Федора Иоанновича. 1598.01.17 (по юлианскому календарю - 7 января) Царица Ирина (сестра Бориса) , жена Федора Иоанновича, отказывается от престола и постригается в монахини. 1598.02. Созыв Земского собора, которым руководит патриарх Московский Иов. 1598.02.18 (по юлианскому календарю - 8 февраля) Избрание Бориса Годунова на Царство. (1598 - 1605). 1598.09.01 Венчание Бориса на царство.
Шуйский Василий Иванович (1553 - 1612) - князь, боярин и воевода, впоследствии царь, сын боярина кн. И. П. Шуйского. Хитрый и угодливый, он единств, из кн. Шуйских, подвергшихся опале в правление Б. Ф. Годунова (1587), остался у дел. В 1591 вёл следствие в Угличе по делу о смерти царевича Дмитрия Ивановича и в угоду правительству засвидетельствовал, что тот умер от несчастного случая. В 1596 направлен с полком прав. руки «на берег» , в Алексин, «по крымским вестем» . В 1605 в интересах Лжедмитрия 1 заявил, что царевич остался жив, но затем через торг. людей Москвы стал усиленно распространять слухи, что Лжедмитрий - самозванец, стремящийся искоренить православие. Лжедмитрий отправил его на плаху, но тут же помиловал. Шуйский сразу же возглавил против Лжедмитрия заговор. В мае 1606 заговорщики использовали выступление моек. люда против Лжедмитрия и поляков, пришедших с ним, и убили его. Затем кучка сторонников Шуйского, без Земского собора, «выкрикнула» его на Красной площади на царство. Выдвинутый на престол боярством, Шуйский при венчании на царство дал «крестоцеловальную запись» , согласно которой царь должен был все важнейшие дела решать с боярами. Своё царствование начал рядом грамот, полных лжи и клеветы. Правление его было очень несчастливо и полно бунтов и мятежей, а также войн с внеш. (гл. образом - поляками) врагами
Симон Петлюра народився на День святого Симона Зилота, одного з апостолів, за старим стилем 10 травня (22 травня) 1879 року в Полтаві у родині полтавських міщан козацького походження. Батько його мав «приватний транспортний бізнес». Мав велику дуже релігійну родину. Вчився в семінарії. Згодом був виключений з семінарії. Йому було трохи понад 20 років, він був вимушений тікати від переслідувань поліції, переховуватися на Кубані. Там займався вчительством.
В першу чергу він виступав за задоволення національно-культурних прав українців.
Брат Симона Олександр у своїх спогадах говорив, що його на боротьбу спонукала українська пісня, музика, яку Симон дуже любив.
У нього були наставники й колеги, але поштовх Петлюри до задоволення національних прагнень був його особистий. На Кубані він був знайомий з Федором Щербиною, який займався там українською справою. Він був знайомий з Грушевським.
Перша світова війна
В 1914 році йому було 35 років, на цей час він був одруженим і не так давно в нього народилася єдина його дитина – дочка Олеся, їй було 3 роки. Він був нецікавим для мобілізації, але поступив на військову службу санітаром до медичного потягу.
Через впливових знайомих і друзів Симон Петлюра перейшов на службу у Всероссийский союз земств и городов – дуже широка, імперського масштабу, організація, яка об’єднувала діячів міського і земського самоврядування і займалася до армії. Він був уповноважений на західному фронті. Не брав участь у військових операціях, не був в окопах, не ходив в атаку, але стояв дуже близько до щоденних потреб військових, тому, що займався всім забезпеченням побутових умов і всіма необхідними видами матеріального забезпечення війська.
Вояки презирливо називали тиловиків «земгусарами». Вони носили форму дуже подібну до офіцерської, мали погони чиновників.
1917 рік
У 1917 році після повалення царизму і початку демократичних процесів в армії, в тому числі, процесу націоналізації чи створення національної частини, Петлюра був одним з організаторів цього створення на Західній частині (нинішня Білорусь).
Вояки його делегували на Перший Всеукраїнський військовий з’їзд, який відбувся в Києві в травні 1917 року. І тут почала сходити зоря Симона Петлюри, як військово-політичного лідера. Його обрали до складу Українського генерального військового комітету (громадська організація, яка координувала різнопланову діяльність російської армії, в якій тоді служило понад 4 млн українців) Діяльність спрямована на формування окремих українських підрозділів, зведення їх в окремі українські частини, забезпечення необхідною фаховою літературою.
В червні 1917 року Петлюра виступив ініціатором скликання Другого Всеукраїнського військового конгресу в Києві, на якому була ухвалена резолюція до Верховної Ради з вимогою про негайне оголошення автономії. Завдяки тиску військової маси, політики – члени УЦР нарешті наважилися на проголошення автономії.
Після Першого універсалу про встановлення автономії було встановлено перший уряд України, який називався Генеральний секретаріат. В складі цього уряду було генеральне секретарство військових справ, яке очолив Симон Петлюра.
Він дуже стрімко набував авторитету, займаючи дві посади – військового міністра ГСВС і голови українського військового комітету.
Після утворення автономного уряду, в Київ приїхала урядова делегація з Петрограду, велися складні перемовини з ЦР про досягнення порозуміння, бо центральний уряд в Петрограді дуже злякався того, що відбулося в Києві. Результатом домовленостей став Другий універсал. В обмін на легітимізацію свого правового і юридичного становища ЦР фактично повністю зреклася будь-якого контролю над військовими справами.
Невдовзі було ліквідовано генеральне секретарство військових справ і Петлюра залишився керувати процесом українізації як громадський діяч. Секретарство було відновлено після Третього універсалу.
1595. Красноярский казачий бунт. Тявзинский договор со Швецией. Возврат Копорья, Ивангорода и Корелы. Россия получает часть Карелии, Неву и южное побережье Финского запада до Ивангорода. Поход против Кучума. Образован Дмитровский Судебный приказ.
1597. "Указ о кабальном холопстве"
1598.01.06 (по юлианскому календарю - 27 декабря 1597) Кончина Федора Иоанновича.
1598.01.17 (по юлианскому календарю - 7 января) Царица Ирина (сестра Бориса) , жена Федора Иоанновича, отказывается от престола и постригается в монахини.
1598.02. Созыв Земского собора, которым руководит патриарх Московский Иов.
1598.02.18 (по юлианскому календарю - 8 февраля) Избрание Бориса Годунова на Царство. (1598 - 1605).
1598.09.01 Венчание Бориса на царство.
Шуйский Василий Иванович (1553 - 1612) - князь, боярин и воевода, впоследствии царь, сын боярина кн. И. П. Шуйского. Хитрый и угодливый, он единств, из кн. Шуйских, подвергшихся опале в правление Б. Ф. Годунова (1587), остался у дел. В 1591 вёл следствие в Угличе по делу о смерти царевича Дмитрия Ивановича и в угоду правительству засвидетельствовал, что тот умер от несчастного случая. В 1596 направлен с полком прав. руки «на берег» , в Алексин, «по крымским вестем» . В 1605 в интересах Лжедмитрия 1 заявил, что царевич остался жив, но затем через торг. людей Москвы стал усиленно распространять слухи, что Лжедмитрий - самозванец, стремящийся искоренить православие. Лжедмитрий отправил его на плаху, но тут же помиловал. Шуйский сразу же возглавил против Лжедмитрия заговор. В мае 1606 заговорщики использовали выступление моек. люда против Лжедмитрия и поляков, пришедших с ним, и убили его. Затем кучка сторонников Шуйского, без Земского собора, «выкрикнула» его на Красной площади на царство. Выдвинутый на престол боярством, Шуйский при венчании на царство дал «крестоцеловальную запись» , согласно которой царь должен был все важнейшие дела решать с боярами. Своё царствование начал рядом грамот, полных лжи и клеветы. Правление его было очень несчастливо и полно бунтов и мятежей, а также войн с внеш. (гл. образом - поляками) врагами
Симон Петлюра народився на День святого Симона Зилота, одного з апостолів, за старим стилем 10 травня (22 травня) 1879 року в Полтаві у родині полтавських міщан козацького походження. Батько його мав «приватний транспортний бізнес». Мав велику дуже релігійну родину. Вчився в семінарії. Згодом був виключений з семінарії. Йому було трохи понад 20 років, він був вимушений тікати від переслідувань поліції, переховуватися на Кубані. Там займався вчительством.
В першу чергу він виступав за задоволення національно-культурних прав українців.
Брат Симона Олександр у своїх спогадах говорив, що його на боротьбу спонукала українська пісня, музика, яку Симон дуже любив.
У нього були наставники й колеги, але поштовх Петлюри до задоволення національних прагнень був його особистий. На Кубані він був знайомий з Федором Щербиною, який займався там українською справою. Він був знайомий з Грушевським.
Перша світова війна
В 1914 році йому було 35 років, на цей час він був одруженим і не так давно в нього народилася єдина його дитина – дочка Олеся, їй було 3 роки. Він був нецікавим для мобілізації, але поступив на військову службу санітаром до медичного потягу.
Через впливових знайомих і друзів Симон Петлюра перейшов на службу у Всероссийский союз земств и городов – дуже широка, імперського масштабу, організація, яка об’єднувала діячів міського і земського самоврядування і займалася до армії. Він був уповноважений на західному фронті. Не брав участь у військових операціях, не був в окопах, не ходив в атаку, але стояв дуже близько до щоденних потреб військових, тому, що займався всім забезпеченням побутових умов і всіма необхідними видами матеріального забезпечення війська.
Вояки презирливо називали тиловиків «земгусарами». Вони носили форму дуже подібну до офіцерської, мали погони чиновників.
1917 рік
У 1917 році після повалення царизму і початку демократичних процесів в армії, в тому числі, процесу націоналізації чи створення національної частини, Петлюра був одним з організаторів цього створення на Західній частині (нинішня Білорусь).
Вояки його делегували на Перший Всеукраїнський військовий з’їзд, який відбувся в Києві в травні 1917 року. І тут почала сходити зоря Симона Петлюри, як військово-політичного лідера. Його обрали до складу Українського генерального військового комітету (громадська організація, яка координувала різнопланову діяльність російської армії, в якій тоді служило понад 4 млн українців) Діяльність спрямована на формування окремих українських підрозділів, зведення їх в окремі українські частини, забезпечення необхідною фаховою літературою.
В червні 1917 року Петлюра виступив ініціатором скликання Другого Всеукраїнського військового конгресу в Києві, на якому була ухвалена резолюція до Верховної Ради з вимогою про негайне оголошення автономії. Завдяки тиску військової маси, політики – члени УЦР нарешті наважилися на проголошення автономії.
Після Першого універсалу про встановлення автономії було встановлено перший уряд України, який називався Генеральний секретаріат. В складі цього уряду було генеральне секретарство військових справ, яке очолив Симон Петлюра.
Він дуже стрімко набував авторитету, займаючи дві посади – військового міністра ГСВС і голови українського військового комітету.
Після утворення автономного уряду, в Київ приїхала урядова делегація з Петрограду, велися складні перемовини з ЦР про досягнення порозуміння, бо центральний уряд в Петрограді дуже злякався того, що відбулося в Києві. Результатом домовленостей став Другий універсал. В обмін на легітимізацію свого правового і юридичного становища ЦР фактично повністю зреклася будь-якого контролю над військовими справами.
Невдовзі було ліквідовано генеральне секретарство військових справ і Петлюра залишився керувати процесом українізації як громадський діяч. Секретарство було відновлено після Третього універсалу.