Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм. Як наслідок, цілий період середньовічної європейської історії ми будемо розглядати крізь церковну догму. І саме цей період ми назвемо "Добою папської могутності".
Зрештою піднесенню Церкви як організації та наддержавної інституції сприяли фактори не тільки релігійні чи суспільні, але й насамперед історичні. Однак не слід забувати, що Церква була єдиною організацією, яка стояла над розмаїттям мов, політичних структур та соціальних груп в регіоні, що був поділений на безліч маленьких князівств, що безперервно воювали між собою. Таким чином, мусимо визнати той факт, що єдиною силою, що була здатною в період своєї могутності об'єднати під своєю політичною владою всі європейські країни, була християнська Церква.
Причинами та умовами панування Церкви в суспільно-політичному середньовічному житті стали:
Чітка церковна ієрархія, що, на відміну від інших ієрархій, залишалась незмінною майже весь період існування Церкви.
Запропонована суспільству християнська мораль являла собою досконалу ідейну основу, що не потребувала корекцій, а отже, була доступна всім і в будь-який час.
Церква не залишалась лише релігійною організацією, але й, прагнучи певної стабільності управління, постійно втручалась у внутрідержавні та міждержавні відносини, виступаючи в них арбітром з правом остаточного вирішення того чи іншого питання.
Використовуючи всі надані їй з часів Римської імперії привілеї, Церква в період Середньовіччя стала найбільшим в Європі землевласником і найбагатшим сеньйором.
Події, що відбувалися на тлі епохи Середньовіччя, спонукали Церкву очолити цілу низку взаємопов'язаних реформаторських рухів, що охопили територію всієї Європи. І коли ці реформи успішно впроваджувалися в життя, Церква здобувала безліч прихильників, готових підтримати їхні найрадикальніші починання.
Завдяки суспільній думці, яка усвідомлювала себе як частина християнського світу, церква зуміла створити на основі своїх давніх претензій систему надзвичайно ефективного врядування. І, як наслідок, це спричинило дивовижне зміцнення церковної влади.
Європа, розділена на дрібні шматки мовними, соціальними, політичними факторами, в період Середньовіччя потребувала сильного об'єднального руху, який би стояв над усіма проблемами всередині самих держав. Церква виявилась єдиною організацією, здатною реалізувати ідею єдиного європейського суспільства в межах християнського світу.
Діяльність окремих груп священнослужителів, а також компетентність Церкви у політичних питаннях сприяли росту авторитету цієї інституції, а також частим зверненням до вищого керівництва Церкви за до у вирішенні тих чи інших політичних питань.
Наявність у Церкви власної судової системи, а також глобальний вплив на правову систему всіх країн християнського союзу сприяв формуванню власного підходу до права та правоохоронної діяльності, захищаючи у такий іб права власних служителів та підпорядкованого населення.
Поступова інтеграція Церкви у суспільне та політичне життя чітко обґрунтовувалася юридично та релігійно з метою переконання суспільства у церковній засадничій легітимності навіть тоді, коли конкретні дії Церкви викликали певний негативний резонанс.
Безумовно, це лише фрагментарні нариси тих причин та умов, що в період Середньовіччя вивели Церкву та церковне життя на передові позиції у суспільному та політичному житті. На підмурку духовної та релігійної діяльності вища церковна ієрархія взяла в свої руки по суті всі віжки церковної влади, вибудувавши грандіозну структуру законів, судових та фінансових установ. В світлі свого піднесення Церква майже протягом двох століть безмежно панувала над усією християнською Європою, впроваджуючи свої погляди та ідеї у середньовічну свідомість. Ось лише деякі з наслідків цього панування:
В період церковного панування відбулась рецепція римського права у формі Юстиніанового "Corpus iuris civilis", що ознаменувало дванадцяте та тринадцяте століття добою законів та права. Відродження канонічного права, що включало в себе і питання тепер вже світського права (сімейне, спадкове), сприяло приведенню до відповідного стану і інших норм як церковного, так і світського порядку.
Церква взяла на себе роль механізму, який мав упорядковувати законодавство для християнського світу, пристосовуючи його до нових потреб часу і не відходячи далеко від давніх звичаїв та практики. Папські декреталії (листи-послання) в добу церковної могутності перетворилися на звичайний іб видання для християнського світу нових законів. І, як наслідок, і сьогодні ми можемо прослідкувати вплив християнського гуманізму та моралі на право переважної більшості країн.
Ганнибал, возможно, считал, что у него есть реальный шанс на успех. Его оперативная опенка кампании по вторжению в Италию была основана на следующих предположениях. Во-первых, у римлян не было постоянной армии, готовой к крупномасштабной войне, а значит, потребуется время для ее создания. Отсутствие постоянной армии означает, что римляне не могут сконцентрировать силы, пока не возникнет чрезвычайная ситуация — в данном случае вторжение Ганнибала. Следовательно, они не могут ни упредить его вторжение, ни быстро отреагировать на него, и, значит, сработает фактор внезапности. Во-вторых, армия Ганнибала была превосходно обученной, закаленной в боях, почти профессиональной армией, что даст ей преимущество в сражениях с римлянами. В-третьих, его армия проделает путь из Испании в Италию по суше, отказавшись от опасного и дорогостоящего варианта вторжения с моря. Кроме того, из-за сложного рельефа местности, по которой будет проходить маршрут, римлянам будет трудно перехватить и остановить наступление армии Ганнибала. В-четвертых, в Италии Ганнибалу не составит труда соорудить любую осадную машину в зависимости от требований оперативной ситуации. Затем, у него была реальная возможность усилить армию за счет цизальпинских галлов, уже поднявших восстание против римлян. И наконец, поскольку успех порождает успех, он мог надеяться на то, что, после одержанных им побед над римлянами на их территории, на его сторону перейдут некоторые италийские города. Ганнибал, безусловно, правильно оценивал сложившуюся ситуацию, тем более что занимать оборонительную позицию было неразумно
Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм. Як наслідок, цілий період середньовічної європейської історії ми будемо розглядати крізь церковну догму. І саме цей період ми назвемо "Добою папської могутності".
Зрештою піднесенню Церкви як організації та наддержавної інституції сприяли фактори не тільки релігійні чи суспільні, але й насамперед історичні. Однак не слід забувати, що Церква була єдиною організацією, яка стояла над розмаїттям мов, політичних структур та соціальних груп в регіоні, що був поділений на безліч маленьких князівств, що безперервно воювали між собою. Таким чином, мусимо визнати той факт, що єдиною силою, що була здатною в період своєї могутності об'єднати під своєю політичною владою всі європейські країни, була християнська Церква.
Причинами та умовами панування Церкви в суспільно-політичному середньовічному житті стали:
Чітка церковна ієрархія, що, на відміну від інших ієрархій, залишалась незмінною майже весь період існування Церкви.
Запропонована суспільству християнська мораль являла собою досконалу ідейну основу, що не потребувала корекцій, а отже, була доступна всім і в будь-який час.
Церква не залишалась лише релігійною організацією, але й, прагнучи певної стабільності управління, постійно втручалась у внутрідержавні та міждержавні відносини, виступаючи в них арбітром з правом остаточного вирішення того чи іншого питання.
Використовуючи всі надані їй з часів Римської імперії привілеї, Церква в період Середньовіччя стала найбільшим в Європі землевласником і найбагатшим сеньйором.
Події, що відбувалися на тлі епохи Середньовіччя, спонукали Церкву очолити цілу низку взаємопов'язаних реформаторських рухів, що охопили територію всієї Європи. І коли ці реформи успішно впроваджувалися в життя, Церква здобувала безліч прихильників, готових підтримати їхні найрадикальніші починання.
Завдяки суспільній думці, яка усвідомлювала себе як частина християнського світу, церква зуміла створити на основі своїх давніх претензій систему надзвичайно ефективного врядування. І, як наслідок, це спричинило дивовижне зміцнення церковної влади.
Європа, розділена на дрібні шматки мовними, соціальними, політичними факторами, в період Середньовіччя потребувала сильного об'єднального руху, який би стояв над усіма проблемами всередині самих держав. Церква виявилась єдиною організацією, здатною реалізувати ідею єдиного європейського суспільства в межах християнського світу.
Діяльність окремих груп священнослужителів, а також компетентність Церкви у політичних питаннях сприяли росту авторитету цієї інституції, а також частим зверненням до вищого керівництва Церкви за до у вирішенні тих чи інших політичних питань.
Наявність у Церкви власної судової системи, а також глобальний вплив на правову систему всіх країн християнського союзу сприяв формуванню власного підходу до права та правоохоронної діяльності, захищаючи у такий іб права власних служителів та підпорядкованого населення.
Поступова інтеграція Церкви у суспільне та політичне життя чітко обґрунтовувалася юридично та релігійно з метою переконання суспільства у церковній засадничій легітимності навіть тоді, коли конкретні дії Церкви викликали певний негативний резонанс.
Безумовно, це лише фрагментарні нариси тих причин та умов, що в період Середньовіччя вивели Церкву та церковне життя на передові позиції у суспільному та політичному житті. На підмурку духовної та релігійної діяльності вища церковна ієрархія взяла в свої руки по суті всі віжки церковної влади, вибудувавши грандіозну структуру законів, судових та фінансових установ. В світлі свого піднесення Церква майже протягом двох століть безмежно панувала над усією християнською Європою, впроваджуючи свої погляди та ідеї у середньовічну свідомість. Ось лише деякі з наслідків цього панування:
В період церковного панування відбулась рецепція римського права у формі Юстиніанового "Corpus iuris civilis", що ознаменувало дванадцяте та тринадцяте століття добою законів та права. Відродження канонічного права, що включало в себе і питання тепер вже світського права (сімейне, спадкове), сприяло приведенню до відповідного стану і інших норм як церковного, так і світського порядку.
Церква взяла на себе роль механізму, який мав упорядковувати законодавство для християнського світу, пристосовуючи його до нових потреб часу і не відходячи далеко від давніх звичаїв та практики. Папські декреталії (листи-послання) в добу церковної могутності перетворилися на звичайний іб видання для християнського світу нових законів. І, як наслідок, і сьогодні ми можемо прослідкувати вплив християнського гуманізму та моралі на право переважної більшості країн.
Оперативная оценка
Ганнибал, возможно, считал, что у него есть реальный шанс на успех. Его оперативная опенка кампании по вторжению в Италию была основана на следующих предположениях. Во-первых, у римлян не было постоянной армии, готовой к крупномасштабной войне, а значит, потребуется время для ее создания. Отсутствие постоянной армии означает, что римляне не могут сконцентрировать силы, пока не возникнет чрезвычайная ситуация — в данном случае вторжение Ганнибала. Следовательно, они не могут ни упредить его вторжение, ни быстро отреагировать на него, и, значит, сработает фактор внезапности. Во-вторых, армия Ганнибала была превосходно обученной, закаленной в боях, почти профессиональной армией, что даст ей преимущество в сражениях с римлянами. В-третьих, его армия проделает путь из Испании в Италию по суше, отказавшись от опасного и дорогостоящего варианта вторжения с моря. Кроме того, из-за сложного рельефа местности, по которой будет проходить маршрут, римлянам будет трудно перехватить и остановить наступление армии Ганнибала. В-четвертых, в Италии Ганнибалу не составит труда соорудить любую осадную машину в зависимости от требований оперативной ситуации. Затем, у него была реальная возможность усилить армию за счет цизальпинских галлов, уже поднявших восстание против римлян. И наконец, поскольку успех порождает успех, он мог надеяться на то, что, после одержанных им побед над римлянами на их территории, на его сторону перейдут некоторые италийские города. Ганнибал, безусловно, правильно оценивал сложившуюся ситуацию, тем более что занимать оборонительную позицию было неразумно