Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.
на протяжении XVII века в России произошли большие изменения, затронувшие все стороны жизни. Заметно расширилась территория государства. Были возвращены почти все потерянные в начале XVII века в Смуту земли, за исключением прибалтийских земель, оставшихся под властью Швеции.
В состав России вошла Левобережная Украина. Россияне осваивали Сибирь, достигли берегов Тихого океана. В хозяйственный оборот втягивались новые земли. Начался процесс перерастания ремесла в мелкотоварное производство; появились мануфактуры; развивалась торговля. Обмен товарами внутри страны столь вырос, что можно говорить уже о начале слияния земель в единую экономическую систему - всероссийский рынок. Рост товарного производства привел в XVII веке к росту городов, увеличению численности городского населения. Формируется торговый капитал, развивается купечество. Растут торговые связи с другими государствами. Происходят изменения и в политическом строе России, где отчетливо проявляется тенденция формирования абсолютизма, стремящегося опереться на государственный бюрократический аппарат и сильную армию. Свидетельство этого - падение роли Земских соборов, изменения в составе Боярской думы, приказах, армии. Развивающийся бюрократический аппарат, торговля и ремесло изменяют требования и к уровню образования людей. Растет их потребность в грамоте, знаниях. В XVII веке в России растет количество школ, появляется первое высшее учебное заведение - Славяно-греко-латинская академия. Начинается подспудно процесс секуляризации, обмирщения искусства. Изменяется облик культовых построек, постепенно разрушается иконографический канон и появляются реалистические тенденции в живописи, формируется демократическое, светское направление и в литературе. Все это новое в российской жизни переплелось с традиционным, коренным образом, ничего не изменяя. И в этом переплетении старого и нового - характерная примета XVII столетия. Ведущей отраслью экономики оставалось сельское хозяйство с прежними, рутинными обработки земли. Урожайность была низкая. Все развитие шло за счет освоения новых земель и усиления эксплуатации зависимого населения. Хозяйство по-прежнему носило натуральный характер. В торговые отношения втягивались лишь некоторые боярские, дворянские и церковные хозяйства. Мануфактур было мало, и они не могли обеспечить потребностей страны в промышленных изделиях, металле и т.д. Феодально-крепостническая система укреплялась еще более. Росла феодальная собственность на землю. Соборное уложение 1649 года, по существу, оформило систему крепостной зависимости, завершило развитие крепостного законодательства, которое начало складываться с конца XV века. Процесс оформления абсолютизма находился в начальной стадии. В основе складывающегося бюрократического аппарата лежал традиционный принцип родовитости, знатности. По-прежнему господствовало религиозное мировоззрение, сохранился религиозный характер культуры. Противоречивость социально-экономического и политического развития страны оборачивалась для правительства многочисленными проблемами, связанными с интересами различных сословий; народными восстаниями; с неудачами в военных столкновениях с другими государствами. Не случайно правительство предпринимает попытки реформировать государственный аппарат, армию, усиливает корпоративное устройство российского общества. Анализируя состояние России в XVII веке, исследователи обычно указывают на ее отсталость от европейских государств. При этом под отсталостью России понимается, прежде всего, ее экономическое, техническое, военное и социальное отставание от передовых европейских стран в первую очередь от тех, которые встали на путь капиталистического развития, где бурно росла промышленность, складывались свободные рыночные отношения, шло формирование буржуазии, рождалась новая светская культура, появлялись новые
Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.
Объяснение:
на протяжении XVII века в России произошли большие изменения, затронувшие все стороны жизни. Заметно расширилась территория государства. Были возвращены почти все потерянные в начале XVII века в Смуту земли, за исключением прибалтийских земель, оставшихся под властью Швеции.
В состав России вошла Левобережная Украина. Россияне осваивали Сибирь, достигли берегов Тихого океана. В хозяйственный оборот втягивались новые земли. Начался процесс перерастания ремесла в мелкотоварное производство; появились мануфактуры; развивалась торговля. Обмен товарами внутри страны столь вырос, что можно говорить уже о начале слияния земель в единую экономическую систему - всероссийский рынок. Рост товарного производства привел в XVII веке к росту городов, увеличению численности городского населения. Формируется торговый капитал, развивается купечество. Растут торговые связи с другими государствами. Происходят изменения и в политическом строе России, где отчетливо проявляется тенденция формирования абсолютизма, стремящегося опереться на государственный бюрократический аппарат и сильную армию. Свидетельство этого - падение роли Земских соборов, изменения в составе Боярской думы, приказах, армии. Развивающийся бюрократический аппарат, торговля и ремесло изменяют требования и к уровню образования людей. Растет их потребность в грамоте, знаниях. В XVII веке в России растет количество школ, появляется первое высшее учебное заведение - Славяно-греко-латинская академия. Начинается подспудно процесс секуляризации, обмирщения искусства. Изменяется облик культовых построек, постепенно разрушается иконографический канон и появляются реалистические тенденции в живописи, формируется демократическое, светское направление и в литературе. Все это новое в российской жизни переплелось с традиционным, коренным образом, ничего не изменяя. И в этом переплетении старого и нового - характерная примета XVII столетия. Ведущей отраслью экономики оставалось сельское хозяйство с прежними, рутинными обработки земли. Урожайность была низкая. Все развитие шло за счет освоения новых земель и усиления эксплуатации зависимого населения. Хозяйство по-прежнему носило натуральный характер. В торговые отношения втягивались лишь некоторые боярские, дворянские и церковные хозяйства. Мануфактур было мало, и они не могли обеспечить потребностей страны в промышленных изделиях, металле и т.д. Феодально-крепостническая система укреплялась еще более. Росла феодальная собственность на землю. Соборное уложение 1649 года, по существу, оформило систему крепостной зависимости, завершило развитие крепостного законодательства, которое начало складываться с конца XV века. Процесс оформления абсолютизма находился в начальной стадии. В основе складывающегося бюрократического аппарата лежал традиционный принцип родовитости, знатности. По-прежнему господствовало религиозное мировоззрение, сохранился религиозный характер культуры. Противоречивость социально-экономического и политического развития страны оборачивалась для правительства многочисленными проблемами, связанными с интересами различных сословий; народными восстаниями; с неудачами в военных столкновениях с другими государствами. Не случайно правительство предпринимает попытки реформировать государственный аппарат, армию, усиливает корпоративное устройство российского общества. Анализируя состояние России в XVII веке, исследователи обычно указывают на ее отсталость от европейских государств. При этом под отсталостью России понимается, прежде всего, ее экономическое, техническое, военное и социальное отставание от передовых европейских стран в первую очередь от тех, которые встали на путь капиталистического развития, где бурно росла промышленность, складывались свободные рыночные отношения, шло формирование буржуазии, рождалась новая светская культура, появлялись новые