Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася
із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщи-ків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 — 1825 рр.) і Микола I (1825—1855 рр.).
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
РУХ ДЕКАБРИСТІВ. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.
Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.
правителями на юг в долину р.Или, началось заселение русскими бассейна Енисея южнее Красноярска, Северного Алтая и Верхнего Приобья. В XVIII в. русское заселение охватило прежде всего южносибирские земли. Что представляло собой это заселение Сибири? Термин заселение вовсе не означает, что там не было жителей, и вовсе не исключает, что часть местного населения была славянского происхождения. Велось переселение людей из западной части страны в восточную — вот в чем заключалось данное заселение в первую очередь. Так что выражаясь точнее — история освоения, а не заселения. Российская геополитика в регионе заключалось в том, что царское правительство старалось избегать здесь всякого рода конфликтов и военных столкновений. Оно пыталось наладить регулярные торговые связи с казахами, Джунгарией, Китаем, среднеазиатскими государствами и даже Индией. Одновременно происходило укрепление южных границ путем постройки систем крепостей. Создание оборонительных линий Создание линии иртышских крепостей в еще большей степени заселению русскими лесостепных районов. Из таежных, неблагоприятных по климатическим условиям для хлебопашества уездов, освоенных русскими земледельцами еще в XVII в., началось переселение крестьян в лесостепи. Появляются деревни вблизи Омской крепости, куда переселились крестьяне из Тюменского уезда. Здесь возникают Омская и Чернолуцкая слободы, деревни Большая Кулачинская, Малая Кулачинская, Красноярская, Милетина. В 30-е годы XVIII в. западнее Иртыша сложилась Ишимская укрепленная линия. В ее состав входило до 60 укрепленных поселков. Она начиналась у Чернолуцкого острога (несколько ниже Омской крепости), шла к крепости Большерецкой, Зудиловскому острогу, Коркинской слободе (Ишиму), крепостям Усть-Ламенской и Омутной, далее проходила южнее Кургана к острогу Лебяжьему. Территория лесостепи, лежащей южнее Ишимской линии до р. Камышловой и горько-соленых озер, оставалась в 30-е годы XVIII в. никем не заселенной. Лишь изредка здесь появлялись татары-звероловы, русские промысловики, крестьяне и казаки, приходившие для охоты и рыбной ловли. К середине XVIII в. к северу от р. Камышловой и горько-соленых озер появились русские селения. После смерти джунгарского правителя Галдан-Церена в 1745 г. в Джунгарии разгорелась борьба между отдельными группами феодалов. Обострение внутриполитической обстановки в ханстве привело к передвижениям кочевий отдельных нойонов и наступлению их на казахских скотоводов, которые были потеснены к северу в ишимские и прииртышские степи. События в Джунгарии и сведения о подготовке военного похода в Джунгарию маньчжурскими феодалами побуждали царское правительство усилить оборону сибирских рубежей. Правительство России в 1745 г. перевело на сибирскую линию регулярные воинские части (два пехотных и три конных полка) под начальством генерал-майора Киндермана. По указу Сената, с 1752 г. началось строительство новой линии укреплений, получившей название Пресногорьковской, или Горькой, которое было закончено в 1755 г. Линия началась от крепости Омской на Иртыше, шла на запад через крепости Покровскую, Николаевскую, Лебяжью, Полуденную, Петропавловскую, Скопинскую, Становую, Пресновскую, Кабанью, Пресногорьковскую к Звериноголовской. С постройкой Пресногорьковской линии расположенная севернее Ишимская линия утратила свое значение. Огромный район лесостепи между старой Ишимской и Пресногорьковской линиями по Ишиму, Вагаю и Тоболу, благоприятный для хлебопашества, стал активно заселяться и осваиваться русскими земледельцами. Уже к середине XVIII в. происходило интенсивное переселение на Пресногорьковскую линию крестьян из районов Тобольска, Тюмени и других территорий. Только в 1752 г. свыше 1000 крестьян Тобольского, Ишимского и Краснослободского дистриктов заявили о своем желании переселиться в район линии. Заводчики Демидовы После перехода алтайских промышленных предприятий Демидовых в руки царского Кабинета, русские владения на Алтае были расширены и укреплены. В конце 50-х годов XVIII в. сложилась Колыванская линия укреплений. Она проходила от Иртыша вдоль его притока Убы до впадения в нее речки Шеманаихи. Далее линия шла через форпост Шеманаиху, Змеиногорский рудник, Колыванский
Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). Кількість населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилася
із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території Сибіру проживало лише 3 млн осіб. Середня тривалість життя становила лише 27,3 року (у Великій Британії — 31,5 року) через велику дитячу смертність, нерозвиненість медичного обслуговування, періодичні епідемії. За складом населення Російська імперія була багатонаціональною державою, її народи сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус державної релігії мало лише православ’я.
За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духовенство, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпосні селяни. Вони вважалися «хрещеною власністю» дворян-поміщи-ків, яких на той час у країні налічувалося майже 600 тис. осіб.
За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор мав необмежену владу. Конституції та парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр I (1801 — 1825 рр.) і Микола I (1825—1855 рр.).
Олександр I на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби із французами, і тому не бажав його скасування.
Правління Миколи I розпочалося жорстоким придушенням виступу опозиційно налаштованих до самодержавства російських дворян та офіцерів. Микола I не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією та намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.
Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Ситуація, коли більшість населення складали кріпосні селяни, становище яких нагадувало рабське, ставала все небезпечнішою. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпосних. Для національної політики імперії було характерне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, їх русифікація. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися.
За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промисловий переворот розпочався в країні на межі 30—40-х рр. XIX ст. і розгортався дуже повільно. Йому заважала відсутність ринків вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. у текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.
Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Чимало господарств зберігало натуральний характер. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних» товарів (чай, кава, прянощі).
РУХ ДЕКАБРИСТІВ. Відмова Олександра I від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті. Пізніше їх стали називати декабристами.
Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.
Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814—1815 рр. У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію. Однак через розбіжності в поглядах на шляхи реалізації цих намірів у 1821 р. союз розпався.