Период с 1855 по 1881 годы является периодом правления Александра Второго.
Этот период с целом имеет важное значение для дальнейшего развития событий в Российской империи. Его правление было либеральным, а основными действиями являются "великие либеральные реформы".
В народе его называли Освободитель, причина тому лежит в основной из проведенных реформ - реформе 1861 года об отмене крепостного права. И хотя реформа имела по большей мере номинальный характер, этим шагом был начат путь освобождения крестьян из крепостной зависимости, становление их как свободных граждан.
Кроме того, в этот период Российская империя избавилась от военных поселений, приобрела систему местного самоуправления. Империя переходила на тип конституционной монархии, так как полномочия Государственного совета расширялись. Им была успешна проведена русско-турецкая война, и в целом, период правления Александра Второго можно назвать успешным.
Но вместе с тем увеличилось число протестов, восстаний не только в крестьянской среде, но также среди интеллигенции (вероятно, из-за депривации). По итогам, этот "светлый" для России период закончился террором, который стал причиной дальнейшего отката назад и построению "полицейского" государства, ростом недовольных, революций и 70 летним застоем.
Революція 1905 р. справила великий вплив на піднесення українського національно-визвольного руху, що на загальнореволюційній хвилі не тільки значно зріс і політизувався, але й вийшов з підпілля, заявивши про себе відкрито перед широкими верствами народу.Ще напередодні революції в Україні загострилася боротьба за легалізацію української мови: земства і міські думи приймали про це ухвали, петиції до уряду писали з'їзди вчених, театральних діячів. Російська Академія наук утворила комісію на чолі із славістом Олексієм Шахматовим, яка рекомендувала уряду зняти обмеження з українського слова. Церковний Синод, щоб посилити пропаганду православ'я, дозволив перекласти і видати українською мовою Біблію.
Зрештою, восени 1905 р. урядом було ліквідовано заборону української мови. I хоча ввозити українські книги з-за кордону і далі не дозволялося, у підросійській Україні розгорнувся широкий видавничий рух, число видавництв сягнуло 17. Серед них найактивнішими стали «Вік», «Час», «Криниця», «Ранок» та ін.Протягом 1905-1907 pp. на Наддніпрянщині виходила 21 українська газета і ще 4 по російських губерніях. Першою ластівкою стала газета «Хлібороб», видана наприкінці 1905 p. y Лубнах. Згодом з'явилися «Рідний край» (Полтава), «Вісті» (Одеса), «Запоріжжя» (Катеринослав), «Слобожанщина» (Харків) тощо.Найбільше українських газет виходило в Києві, де діяли осередки всіх національних партій. Зокрема УРДП, на гроші Василя Симиренка та Євгена Чикаленка, видавала найвпливовіший в Україні часопис «Громадська думка».
Этот период с целом имеет важное значение для дальнейшего развития событий в Российской империи. Его правление было либеральным, а основными действиями являются "великие либеральные реформы".
В народе его называли Освободитель, причина тому лежит в основной из проведенных реформ - реформе 1861 года об отмене крепостного права. И хотя реформа имела по большей мере номинальный характер, этим шагом был начат путь освобождения крестьян из крепостной зависимости, становление их как свободных граждан.
Кроме того, в этот период Российская империя избавилась от военных поселений, приобрела систему местного самоуправления. Империя переходила на тип конституционной монархии, так как полномочия Государственного совета расширялись. Им была успешна проведена русско-турецкая война, и в целом, период правления Александра Второго можно назвать успешным.
Но вместе с тем увеличилось число протестов, восстаний не только в крестьянской среде, но также среди интеллигенции (вероятно, из-за депривации). По итогам, этот "светлый" для России период закончился террором, который стал причиной дальнейшего отката назад и построению "полицейского" государства, ростом недовольных, революций и 70 летним застоем.
Объяснение:
Революція 1905 р. справила великий вплив на піднесення українського національно-визвольного руху, що на загальнореволюційній хвилі не тільки значно зріс і політизувався, але й вийшов з підпілля, заявивши про себе відкрито перед широкими верствами народу.Ще напередодні революції в Україні загострилася боротьба за легалізацію української мови: земства і міські думи приймали про це ухвали, петиції до уряду писали з'їзди вчених, театральних діячів. Російська Академія наук утворила комісію на чолі із славістом Олексієм Шахматовим, яка рекомендувала уряду зняти обмеження з українського слова. Церковний Синод, щоб посилити пропаганду православ'я, дозволив перекласти і видати українською мовою Біблію.
Зрештою, восени 1905 р. урядом було ліквідовано заборону української мови. I хоча ввозити українські книги з-за кордону і далі не дозволялося, у підросійській Україні розгорнувся широкий видавничий рух, число видавництв сягнуло 17. Серед них найактивнішими стали «Вік», «Час», «Криниця», «Ранок» та ін.Протягом 1905-1907 pp. на Наддніпрянщині виходила 21 українська газета і ще 4 по російських губерніях. Першою ластівкою стала газета «Хлібороб», видана наприкінці 1905 p. y Лубнах. Згодом з'явилися «Рідний край» (Полтава), «Вісті» (Одеса), «Запоріжжя» (Катеринослав), «Слобожанщина» (Харків) тощо.Найбільше українських газет виходило в Києві, де діяли осередки всіх національних партій. Зокрема УРДП, на гроші Василя Симиренка та Євгена Чикаленка, видавала найвпливовіший в Україні часопис «Громадська думка».