значні економічні зрушення на заході після другої світової війни не могли не викликати соціальних змін. серед них у першу чергу слід виділити зниження темпів приросту населення. це відбувалося не за рахунок збільшення смертності, а в результаті, народжуваності. насамперед воно було пов'язано із завершенням демографічної революції — кардинальними змінами в уявленні людей про те, скільки дітей повинно бути в сім'ї.
із стародавніх часів формувалося уявлення про максимальну кількість дітей у сім'ї. оскільки праця була ручною і некваліфікованою, діти по господарству і були опорою в старості усе це знайшло свій відбиток на етнічних, моральних, релігійних рівнях. соціальний статус жінки визначався кількістю дітей, багатодітна сім'я розглядалась як божа милість. усі релігії вважали, що тільки богу дано вирішувати, скільки дітей буде в батьків.
у результат! промислової революції, швидкого розвитку медицини та охорони здоров'я ситуація поступово змінювалась. смертність зменшилась, і загроза вимирання людства зникла. праця стала більш кваліфікованою, потребувала відповідної освіти.
витрати на виховання дітей зростали, а батьки опинилися перед вибором: або дітей буде багато, але. тоді вони будуть не спроможні дати їм необхідну освіту, або дітей буде менше, але вони будуть більш підготовлені до життя. батьки все частіше робили вибір на користь меншої кількості дітей.
цьому процесу сприяла і емансипація жінок, зростання їх зайнятості її суспільному виробництві, поява в них нових життєвих цінностей і орієнтирів, не пов'язаних із сім’єю.
таким чином, демографічна поведінка людей кардинально зміцнилася: замість орієнтації на максимальну кількість дітей утвердилося прагнення до такої їх кількості, яку батьки вважають оптимальною. у будь-якому випадку це означало, що дітей ставало менше, народжуваність знижувалась.
слід ще врахувати, що під час війни загинула значна кількість чоловічого населення, що призвело до зміни пропорції між чоловічим і жіночим населенням на користь останніх — значна частина жінок залишилась незаміжньою
народжуваності викликало ряд істотних наслідків. почалося старіння населення. дітей стало менше, їх частка в структурі населення зменшилася. водночас зросла тривалість життя. у країнах заходу в 1986 р. вона виросла до 70—80 років. швидке падіння народжуваності в європі призвело до того, що під час економічного піднесення 1960-х рр. виникла проблема нестачі робочої сили, яка почала вирішуватися за рахунок вихідців із країн африки й азії. іноземці бралися на роботу, яка в європі вважалася непрестижною, отримуючи при цьому мінімальну платню.
Страны Латинской Америки обрели независимость в первой четверти XIX в. в результате вооруженной национально-освободительной борьбы против Испании во главе с такими видными деятелями, как Хосе Сан-Мартин, Симон Боливар, Агустин Итурбиде
Бывшая великая колониальная империя Испания сохранила власть лишь над Кубой и Пуэрто-Рико. Победе народов Латинской Америки ситуация, сложившаяся в Европе. Крупные европейские государства были заняты в наполеоновских войнах и подавления революционных выступлений 1820-х годов
Также весомым фактором стала позиция США. В 1823 г. президент США Джеймс Монро заявил, что американцы, отказавшись от вмешательства в дела Европы, имеют право требовать невмешательства европейцев в дела Америки. Эта позиция была высказана в лозунге "Америка для американцев". Впоследствии доктрина Монро стала оправданием американской экспансии в Латинской Америке
После обретения независимости в странах Латинской Америки сложились своеобразные политические и экономические отношения, в значительной степени унаследованы от колониального
Доминирующее положение в политической и экономической жизни заняли различные группировки крупных землевладельцев-латифундистов, потомков испанских и португальских дворян-колонизаторов, которые использовали труд безземельных крестьян (преимущественно индейцев) и негров-рабов. Рабство в некоторых странах Латинской Америки, в частности в Бразилии, существовавшего до конца XIX в.
После обретения независимости латиноамериканские страны, кроме Бразилии, были провозглашены республиками. Бразилия стала республикой только в 1889 году. Полнота власти в этих государствах, как правило, принадлежала вождям (каудилио) , которые опирались на армию и латифундистов. При этом в странах формально сохранялись конституции, представительные органы (парламенты) , имитировалось проведения выборов. Такое положение приводило слабость государственной власти. Численные военные перевороты, гражданские войны, установления личных диктатур стали характерной чертой политической жизни в Латинской Америке. Вожди национально-освободительной борьбы народов Латинской Америки мечтали о существовании единого государства, которая объединяла бы все владения Испанской Америки: население говорило на похожих языках, их объединяла одна религия - католицизм. Но этого не произошло из-за эгоизма местных элит, которые предпочитали правителями собственных государств. Начались войны, которые привели к распаду Великой Колумбии и Соединенных Провинций Центральной Америки. Но границы, установившиеся между новыми государствами, были в большинстве случаев искусственными, что привело к новым конфликтам. Крупнейшим из них были: борьба Уругвая за независимость и аргентино-бразильская война (1816-1828 гг) , кровавая Парагвайская война (1864-1870 гг) , "селитры" война Чили с Перу и Боливией (1870-1884 гг.)
ответ:
значні економічні зрушення на заході після другої світової війни не могли не викликати соціальних змін. серед них у першу чергу слід виділити зниження темпів приросту населення. це відбувалося не за рахунок збільшення смертності, а в результаті, народжуваності. насамперед воно було пов'язано із завершенням демографічної революції — кардинальними змінами в уявленні людей про те, скільки дітей повинно бути в сім'ї.
із стародавніх часів формувалося уявлення про максимальну кількість дітей у сім'ї. оскільки праця була ручною і некваліфікованою, діти по господарству і були опорою в старості усе це знайшло свій відбиток на етнічних, моральних, релігійних рівнях. соціальний статус жінки визначався кількістю дітей, багатодітна сім'я розглядалась як божа милість. усі релігії вважали, що тільки богу дано вирішувати, скільки дітей буде в батьків.
у результат! промислової революції, швидкого розвитку медицини та охорони здоров'я ситуація поступово змінювалась. смертність зменшилась, і загроза вимирання людства зникла. праця стала більш кваліфікованою, потребувала відповідної освіти.
витрати на виховання дітей зростали, а батьки опинилися перед вибором: або дітей буде багато, але. тоді вони будуть не спроможні дати їм необхідну освіту, або дітей буде менше, але вони будуть більш підготовлені до життя. батьки все частіше робили вибір на користь меншої кількості дітей.
цьому процесу сприяла і емансипація жінок, зростання їх зайнятості її суспільному виробництві, поява в них нових життєвих цінностей і орієнтирів, не пов'язаних із сім’єю.
таким чином, демографічна поведінка людей кардинально зміцнилася: замість орієнтації на максимальну кількість дітей утвердилося прагнення до такої їх кількості, яку батьки вважають оптимальною. у будь-якому випадку це означало, що дітей ставало менше, народжуваність знижувалась.
слід ще врахувати, що під час війни загинула значна кількість чоловічого населення, що призвело до зміни пропорції між чоловічим і жіночим населенням на користь останніх — значна частина жінок залишилась незаміжньою
народжуваності викликало ряд істотних наслідків. почалося старіння населення. дітей стало менше, їх частка в структурі населення зменшилася. водночас зросла тривалість життя. у країнах заходу в 1986 р. вона виросла до 70—80 років. швидке падіння народжуваності в європі призвело до того, що під час економічного піднесення 1960-х рр. виникла проблема нестачі робочої сили, яка почала вирішуватися за рахунок вихідців із країн африки й азії. іноземці бралися на роботу, яка в європі вважалася непрестижною, отримуючи при цьому мінімальну платню.
объяснение: ну вот
Бывшая великая колониальная империя Испания сохранила власть лишь над Кубой и Пуэрто-Рико. Победе народов Латинской Америки ситуация, сложившаяся в Европе. Крупные европейские государства были заняты в наполеоновских войнах и подавления революционных выступлений 1820-х годов
Также весомым фактором стала позиция США. В 1823 г. президент США Джеймс Монро заявил, что американцы, отказавшись от вмешательства в дела Европы, имеют право требовать невмешательства европейцев в дела Америки. Эта позиция была высказана в лозунге "Америка для американцев". Впоследствии доктрина Монро стала оправданием американской экспансии в Латинской Америке
После обретения независимости в странах Латинской Америки сложились своеобразные политические и экономические отношения, в значительной степени унаследованы от колониального
Доминирующее положение в политической и экономической жизни заняли различные группировки крупных землевладельцев-латифундистов, потомков испанских и португальских дворян-колонизаторов, которые использовали труд безземельных крестьян (преимущественно индейцев) и негров-рабов. Рабство в некоторых странах Латинской Америки, в частности в Бразилии, существовавшего до конца XIX в.
После обретения независимости латиноамериканские страны, кроме Бразилии, были провозглашены республиками. Бразилия стала республикой только в 1889 году. Полнота власти в этих государствах, как правило, принадлежала вождям (каудилио) , которые опирались на армию и латифундистов. При этом в странах формально сохранялись конституции, представительные органы (парламенты) , имитировалось проведения выборов. Такое положение приводило слабость государственной власти. Численные военные перевороты, гражданские войны, установления личных диктатур стали характерной чертой политической жизни в Латинской Америке. Вожди национально-освободительной борьбы народов Латинской Америки мечтали о существовании единого государства, которая объединяла бы все владения Испанской Америки: население говорило на похожих языках, их объединяла одна религия - католицизм. Но этого не произошло из-за эгоизма местных элит, которые предпочитали правителями собственных государств. Начались войны, которые привели к распаду Великой Колумбии и Соединенных Провинций Центральной Америки. Но границы, установившиеся между новыми государствами, были в большинстве случаев искусственными, что привело к новым конфликтам. Крупнейшим из них были: борьба Уругвая за независимость и аргентино-бразильская война (1816-1828 гг) , кровавая Парагвайская война (1864-1870 гг) , "селитры" война Чили с Перу и Боливией (1870-1884 гг.)