Встановіть послідовність подій: А. Розгром тевтонських рицарів під Дорогочином; Б. коронування Данила Галицького: В. поїздка Данила Галицького в Орду; Г. розорення монголо – татар на чолі з БатиємГалицько – Волинського князівства.
Перша половина 19 в. для США ознаменувалася процесом зміцнення державності, що в зовнішній політиці проявилося у формуванні внешнеполит. Доктрини, що визначала взаємини з д-вами Старого Світу. Ще в 1823 р. президент Монро в посланні конгресу заявив, що США не допустять втручання Європи в справи американських країн і створення ними нових колоній в Америці. Ця так звана В«доктрина МонроВ», кіт. висловлювала намір США панувати над народами обох американських материків. Основоположним принципом концепції став поділ світу на американську (Західну півкулю) і європейську системи. Вона поклала початок втягування в сферу геополітичного впливу США держав Північної та Південної Америки. Ця концепція стала продовженням політичний доктрини панамериканізму - ідейного і геополітичного обгрунтування претензій США на гегемонію в Західній півкулі. Вона була створена американським державним діячем А. Гамільтоном на рубежі 18-19 ст. Доктрина Монро стала результатом узагальнення і розвитку теорії та практики зовнішньої політики США того часу. Вона була розроблена на засіданнях американського уряду у зв'язку з чутками про загрозу інтервенції з боку Священного союзу (Росія, Австрія, Пруссія) до Латинської Америки з метою відновлення колишньої панування Іспанії в її американських колоніях. У В§ 7 доктрини говориться: Американські континенти зважаючи вільного і незалежного становища, якого вони добилися і яке вони зберегли, не повинні розглядатися надалі як об'єкт для майбутньої колонізації будь-якої європейської держави . Монро прямо вказував на те, що будь-яку спробу втручання європейських держав у справи країн американського континенту "Сполучені Штати будуть відтепер розглядати як ворожий по відношенню до них політичний акт". Цей документ відображав інтереси плантаторів-рабовласників Півдня і великої буржуазії Півночі. Він формулював гасла, що виправдовують переважні права США на Західну півкулю. Америка для американців - така головна думка концепції. Реалізація переважних прав США, проголошених в доктрині Монро, була продемонстрована в 1824-1826 рр.., Коли силами Колумбії і Мексики американці підпорядкували собі Кубу і Пуерто-Ріко. А в 40-х роках американці отторгли у Мексики Техас, Орегон і Каліфорнію на знак вдячності за її до по захопленню Куби. Таким чином, доктрина Монро стала прикриттям агресивної зовнішньої політики США. Проголошенням доктрини Монро США привласнили собі право "охороняти" одноосібно американський континент, тобто по суті втручатися у справи Латиноамериканських держав, перетворюючи ці держави в свої протекторати. У геополітичної перспективі доктрина Монро перетворилася на інструмент завоювання простору і перетворення цього простору в американську континентальну імперію. Суть доктрини Монро - це процес експропріації і присвоєння простору. Її суб'єкт - політична воля США, її об'єкт - простір, який повинен цієї волі стати підвладним. Під прапором доктрини Монро, що стала ідеологічним інструментом експансії, протягом усього XIX століття безперервно відбувалася економічна, політична і військова експансія США у Новому Світі. Під прапором цієї доктрини Сполучені Штати зробили три історичні спроби встановити світову гегемонію. Першу - після закінчення Першої світової війни, другу - після закінчення Другої світової війни, а третю, в даний час, після закінчення "холодної війни".
Типичной формой правления в феодальном государстве являлась монархия. Феодальная республика была характерна для сравнительно немногих средневековых городов Северной Италии, Германии, России. Что касается самого феодального государства, то за время своего развития оно ряд этапов:
1. Раннефеодальная монархия (V–IX вв.) характерна для периода становления феодальной собственности, когда формирующийся класс феодалов группируется вокруг политически укрепившейся власти короля. В этот период складываются первые относительно крупные феодальные государства.
2. Вассально-сениориальная монархия (X–XIII вв.). В этот период наблюдался расцвет феодального производства и господство натурального хозяйства, что повлекло за собой феодальную раздробленность, сопровождавшуюся переходом власти от короля к отдельным феодалам и организацией государственной власти на основе вассальных связей.
3. Сословно-представительная монархия (XIV–XV вв.). Для данного периода характерен процесс централизации государства и укрепления королевской власти. Это время начата функционирования представительных органов: Генеральных штатов во Франции, рейхстага в Германии, Кортесов в Испании, парламента в Англии и т.д.
4. Абсолютная монархия (XVI–XVIII вв.) характеризовалась сосредоточением всей полноты государственной власти, в том числе законодательных, судебных и фискальных функций, в руках короля; созданием большой профессиональной армии и бюрократического чиновничьего аппарата, что обеспечивало монарху возможность прямого управления и контроля за страной.
Хронологические рамки и проявление отдельных периодов в истории конкретных стран различались. Так, например, Германия не смогла преодолеть политической раздробленности, и черты сословно-представительной монархии здесь проявились как на общеимперском уровне, так и в рамках отдельных земель, а абсолютизм формируется только на уровне княжеской власти. В Англии же, несмотря на раннюю централизацию, абсолютизм носил незавершенный характер. Особенностью развития средневековых государств Востока было полное отсутствие сословнопредставительной монархии.
Выводы:
menu
<<↑>>
КРАТКИЕ ВЫВОДЫ
1. Феодализм возник на почве распада рабовладельческого общества и разложения сельской общины племён, завоевавших рабовладельческие государства. В тех странах, где рабовладельческого строя не было, феодализм возник на почве разложения первобытно-общинного строя.
Родовая знать и военачальники племён захватили в свои руки большое количество земель и раздавали их своим приближённым. Произошло постепенное закрепощение крестьян.
2. Основой производственных отношений феодального общества являлась собственность феодала на землю и неполная собственность на работника производства — крепостного крестьянина. Наряду с феодальной собственностью существовала единоличная собственность крестьянина и ремесленника, основанная на личном труде. Труд крепостных крестьян был основой существования феодального общества. Крепостническая эксплуатация выражалась в том, что крестьяне вынуждены были отбывать в пользу феодала барщину или платить ему натуральный и денежный оброк. Крепостная зависимость по своей тяжести для крестьянина часто немногим отличалась от рабства. Однако крепостной строй открывал некоторые воэмоошости развития производительных сил, так как крестьянин известную часть времени мог работать в собственном хозяйстве и имел некоторую заинтересованность в труде.
3. Главные черты основного экономического закона феодализма состоят примерно в следующем: присвоение феодалами для своего паразитического потребления прибавочного продукта путём эксплуатации зависимых крестьян на основе собственности феодала на землю и неполной собственности его на работников производства — крепостных.
4. Феодальное общество, особенно в период раннего средневековья, было раздроблено на мелкие княоюеетва и государства. Господствующими сословиями феодального общества были дворянство и духовенство. Крестьянское сословие не имело политических прав. На протяжении всей истории феодального общества происходила классовая борьба между крестьянами и феодалами. Феодальное государство, выражая интересы дворянства и духовенства, являлось активной силой им укреплять за собой право феодальной собственности на землю и усиливать эксплуатацию бесправных и угнетённых крестьян.
5. В эпоху феодализма преобладающую роль играло земледелие, причём хозяйство носило в основном натуральный характер. С развитием общественного разделения труда и обмена оживлялись старые города, сохранившиеся после падения рабовладельческого строя, и возникали новые города. Города были центрами ремесла и торговли. Ремесло было организовано в цехи, которые стремились не допускать конкуренции. Торговцы объединились в купеческие гильдии.
Объяснение:
Перша половина 19 в. для США ознаменувалася процесом зміцнення державності, що в зовнішній політиці проявилося у формуванні внешнеполит. Доктрини, що визначала взаємини з д-вами Старого Світу. Ще в 1823 р. президент Монро в посланні конгресу заявив, що США не допустять втручання Європи в справи американських країн і створення ними нових колоній в Америці. Ця так звана В«доктрина МонроВ», кіт. висловлювала намір США панувати над народами обох американських материків. Основоположним принципом концепції став поділ світу на американську (Західну півкулю) і європейську системи. Вона поклала початок втягування в сферу геополітичного впливу США держав Північної та Південної Америки. Ця концепція стала продовженням політичний доктрини панамериканізму - ідейного і геополітичного обгрунтування претензій США на гегемонію в Західній півкулі. Вона була створена американським державним діячем А. Гамільтоном на рубежі 18-19 ст. Доктрина Монро стала результатом узагальнення і розвитку теорії та практики зовнішньої політики США того часу. Вона була розроблена на засіданнях американського уряду у зв'язку з чутками про загрозу інтервенції з боку Священного союзу (Росія, Австрія, Пруссія) до Латинської Америки з метою відновлення колишньої панування Іспанії в її американських колоніях. У В§ 7 доктрини говориться: Американські континенти зважаючи вільного і незалежного становища, якого вони добилися і яке вони зберегли, не повинні розглядатися надалі як об'єкт для майбутньої колонізації будь-якої європейської держави . Монро прямо вказував на те, що будь-яку спробу втручання європейських держав у справи країн американського континенту "Сполучені Штати будуть відтепер розглядати як ворожий по відношенню до них політичний акт". Цей документ відображав інтереси плантаторів-рабовласників Півдня і великої буржуазії Півночі. Він формулював гасла, що виправдовують переважні права США на Західну півкулю. Америка для американців - така головна думка концепції. Реалізація переважних прав США, проголошених в доктрині Монро, була продемонстрована в 1824-1826 рр.., Коли силами Колумбії і Мексики американці підпорядкували собі Кубу і Пуерто-Ріко. А в 40-х роках американці отторгли у Мексики Техас, Орегон і Каліфорнію на знак вдячності за її до по захопленню Куби. Таким чином, доктрина Монро стала прикриттям агресивної зовнішньої політики США. Проголошенням доктрини Монро США привласнили собі право "охороняти" одноосібно американський континент, тобто по суті втручатися у справи Латиноамериканських держав, перетворюючи ці держави в свої протекторати. У геополітичної перспективі доктрина Монро перетворилася на інструмент завоювання простору і перетворення цього простору в американську континентальну імперію. Суть доктрини Монро - це процес експропріації і присвоєння простору. Її суб'єкт - політична воля США, її об'єкт - простір, який повинен цієї волі стати підвладним. Під прапором доктрини Монро, що стала ідеологічним інструментом експансії, протягом усього XIX століття безперервно відбувалася економічна, політична і військова експансія США у Новому Світі. Під прапором цієї доктрини Сполучені Штати зробили три історичні спроби встановити світову гегемонію. Першу - після закінчення Першої світової війни, другу - після закінчення Другої світової війни, а третю, в даний час, після закінчення "холодної війни".
Этапы развития феодального государства
Типичной формой правления в феодальном государстве являлась монархия. Феодальная республика была характерна для сравнительно немногих средневековых городов Северной Италии, Германии, России. Что касается самого феодального государства, то за время своего развития оно ряд этапов:
1. Раннефеодальная монархия (V–IX вв.) характерна для периода становления феодальной собственности, когда формирующийся класс феодалов группируется вокруг политически укрепившейся власти короля. В этот период складываются первые относительно крупные феодальные государства.
2. Вассально-сениориальная монархия (X–XIII вв.). В этот период наблюдался расцвет феодального производства и господство натурального хозяйства, что повлекло за собой феодальную раздробленность, сопровождавшуюся переходом власти от короля к отдельным феодалам и организацией государственной власти на основе вассальных связей.
3. Сословно-представительная монархия (XIV–XV вв.). Для данного периода характерен процесс централизации государства и укрепления королевской власти. Это время начата функционирования представительных органов: Генеральных штатов во Франции, рейхстага в Германии, Кортесов в Испании, парламента в Англии и т.д.
4. Абсолютная монархия (XVI–XVIII вв.) характеризовалась сосредоточением всей полноты государственной власти, в том числе законодательных, судебных и фискальных функций, в руках короля; созданием большой профессиональной армии и бюрократического чиновничьего аппарата, что обеспечивало монарху возможность прямого управления и контроля за страной.
Хронологические рамки и проявление отдельных периодов в истории конкретных стран различались. Так, например, Германия не смогла преодолеть политической раздробленности, и черты сословно-представительной монархии здесь проявились как на общеимперском уровне, так и в рамках отдельных земель, а абсолютизм формируется только на уровне княжеской власти. В Англии же, несмотря на раннюю централизацию, абсолютизм носил незавершенный характер. Особенностью развития средневековых государств Востока было полное отсутствие сословнопредставительной монархии.
Выводы:
menu
<<↑>>
КРАТКИЕ ВЫВОДЫ
1. Феодализм возник на почве распада рабовладельческого общества и разложения сельской общины племён, завоевавших рабовладельческие государства. В тех странах, где рабовладельческого строя не было, феодализм возник на почве разложения первобытно-общинного строя.
Родовая знать и военачальники племён захватили в свои руки большое количество земель и раздавали их своим приближённым. Произошло постепенное закрепощение крестьян.
2. Основой производственных отношений феодального общества являлась собственность феодала на землю и неполная собственность на работника производства — крепостного крестьянина. Наряду с феодальной собственностью существовала единоличная собственность крестьянина и ремесленника, основанная на личном труде. Труд крепостных крестьян был основой существования феодального общества. Крепостническая эксплуатация выражалась в том, что крестьяне вынуждены были отбывать в пользу феодала барщину или платить ему натуральный и денежный оброк. Крепостная зависимость по своей тяжести для крестьянина часто немногим отличалась от рабства. Однако крепостной строй открывал некоторые воэмоошости развития производительных сил, так как крестьянин известную часть времени мог работать в собственном хозяйстве и имел некоторую заинтересованность в труде.
3. Главные черты основного экономического закона феодализма состоят примерно в следующем: присвоение феодалами для своего паразитического потребления прибавочного продукта путём эксплуатации зависимых крестьян на основе собственности феодала на землю и неполной собственности его на работников производства — крепостных.
4. Феодальное общество, особенно в период раннего средневековья, было раздроблено на мелкие княоюеетва и государства. Господствующими сословиями феодального общества были дворянство и духовенство. Крестьянское сословие не имело политических прав. На протяжении всей истории феодального общества происходила классовая борьба между крестьянами и феодалами. Феодальное государство, выражая интересы дворянства и духовенства, являлось активной силой им укреплять за собой право феодальной собственности на землю и усиливать эксплуатацию бесправных и угнетённых крестьян.
5. В эпоху феодализма преобладающую роль играло земледелие, причём хозяйство носило в основном натуральный характер. С развитием общественного разделения труда и обмена оживлялись старые города, сохранившиеся после падения рабовладельческого строя, и возникали новые города. Города были центрами ремесла и торговли. Ремесло было организовано в цехи, которые стремились не допускать конкуренции. Торговцы объединились в купеческие гильдии.