Вставьте пропущенные слова.
В 1380 г. Мамай организовал новый поход на Москву. Согласно «», под знамёна Мамая встали девять орд и семьдесят князей. Ударной силой темника стали и , их дополняли небольшие наёмные отряды народов Поволжья, Северного Кавказа и Крыма. Мамая также обещал поддержать великий литовский князь Ягайло. Узнав об этом, Дмитрий Иванович собрал войско из владимирцев, суздальцев, ростовцев, ярославцев, белозерцев, муромцев, брянцев, псковичей и новгородцев и двинулся навстречу врагу.
По преданию, 17 августа 1380 г. князь Дмитрий Иванович отправился в Троицкую обитель близ Радонежа, чтобы ис благословение у святого (1354—1392) на битву с Мамаем.
Сражение произошло 8 сентября на поле, у слияния рек Дона и Непрядвы. Ягайло не успел объединить свои войска с отрядами Мамая. Зато на стороне Дмитрия Ивановича сражались дружины литовских князей Ольгердовичей и литовский воевода Боброк-Волынский.
Целый день продолжалось сражение. Сначала казалось, что удача на стороне Орды. Отрядам удалось потеснить московские войска. Однако благодаря внезапному вступлению в бой засадного полка, которым командовали Владимир Андреевич Серпуховской и Боброк-Волынский, ордынцы были полностью разгромлены. За эту победу князь Дмитрий Иванович был прозван .
Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.
Політика освіченого абсолютизму, за прикладом Фрідріха II поширився й на інші країни Європи — окрім Англії, Польщі і Франції: Англія вже досягла того, до чого прагнув освічений абсолютизм, в Польщі не було королівського абсолютизму і панувала шляхта, а королі Франції Людовик XV і Людовик XVI не в змозі були взяти на себе ролі ініціаторів реформи, внаслідок чого колишній лад був зруйнований революцією.
На думку вищого партійно-державного керівництва, саме заможний селянин-куркуль був найбільш небезпечним ворогом колективізації, бо мав усе необхідне майно для ведення індивідуального господарства. А за рахунок матеріальної бази репресованих куркулів можна було швидко створити колективні господарства. Та й середняки, знаючи про долю куркулів, швидше вступатимуть до колгоспів, поповнюючи їх своєю технікою та інвентарем.
Ліквідація куркульства як класу відбувалася у декілька етапів. Розглянемо це на прикладі Куп’янського адміністративного округу. Спочатку в 1927 році місцева влада здійснила низку адміністративних заходів:
• було взято на облік все віруюче населення і діяльність релігійних громад під контроль НКВС;
почалася боротьба з приватним сектором економіки, передусім з дрібними підприємцями: власниками олійниць, крупорушок, млинів тощо (збільшився податковий тиск, посилився контроль з боку пожежної, податкової та санітарних служб);
створено мережу таємних співробітників НКВС на всіх підприємствах, в установах, населених пунктах; таким чином була сформована система тотального контролю над населенням округу і почалося «видавлювання» приватного сектора з економічного життя краю;
• 18 лютого 1927 року Куп’янський окружний суд видав таємну директиву за № 241, де всім народним суддям округи рекомендувалося розглядати у позачерговому порядку справи про несвоєчасну сплату селянами сільськогосподарського податку, надаючи цьому політичний зміст (саботаж).
По всій країні був проведений опис майна тих куркульських господарств, які планувалося передати у власність колгоспів у першу чергу. На кожен район надходила відповідна рознарядка «згори» – скільки таких господарств треба виявити. Районне керівництво, у свою чергу, розподіляло цей план між сільськими радами – відповідно до кількості населення. А місцеві активісти, отримавши «цінні вказівки», негайно бралися їх виконувати.