Выберите черты, характерные для российской культуры XVII века.
1) Усиление византийского влияния на культуру
2) Обмирщение культуры
3) Рост церковного влияния на культуру
4) Формирование единой культуры
5) Недоступность достижений культуры в одинаковой степени для всех слоев общества
6) Европейское влияние
После крещения Ольге христианизация Руси пошла быстрее. Русь поддерживала добрые отношения и с Византией, и с римской церковью; здесь были и мусульмане, и иудеи. Но необходимо было принять христианство по нескольким причинам:
1.Это нужно было в интересах развития государства, v чтобы избежать изоляции от всего мира.
2.Единобожие соответствовало сущности единого государства во главе с монархом.
3.Христианство укрепляло семью, вводило новую мораль.
развитию культуры - философия, богословская литература.
5.Социальное расслоение требовало новой идеологии. (язычество - равноправие)
Видимо и сам Владимир задумался над своей жизнью, где были и братоубийство, и разврат. Христианство могло отпустить грехи и очистить душу.
Українські землі знаходились в дуже складному становищі. Воно визначалось тим, що сусідні держави намагались заволодіти територією України, включити її в сферу своїх інтересів. Причому боротьба за впливи набувала як форм відкритого воєнного протистояння (боротьба Литви з Туреччиною, Кримом і Росією), так і дипломатичних угод (унії Литви з Польщею). В цих умовах українська спільнота змушена була шукати найбільш оптимальних умов для свого існування. Польща. У 1340 році польський король Казимир вперше захопив Львів. Проте остаточно освоїти Галичину та Поділля Польща змогла лише у 1430 році. Вони склали Руське і Подільське воєводства. Щодо галицьких земель, поляки використовували політику повного включення. Бояр перейменували на шляхту (тогочасний привілейований стан) і надали їм ті ж права, що були у польської знаті. Разом зі шляхетськими порядками, Польща принесла й німецький винахід — місцеве самоврядування, яке ми називаємо «магдебурзьким правом».
Велике князівство Литовське (ВКЛ) На відміну від Польщі, Литва застосувала зовсім іншу стратегію освоєння нових земель. Литовські князі — нові об'єднувачі Русі. Вони відвойовують руські землі у поляків і монголів. Приєдання білоруських та українських земель розпочав Гедимін, засновник однойменної князівської династії. У 1340 р. син Гедиміна, Любарт, втрутився в боротьбу за Галицько-Волинську спадщину й урвав у Казимира ІІІ Волинь. А великий князь литовський Ольгерд остаточно відвоював території у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 р. завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на р. Сині Води. Князівства Південної Русі приєдналися до ВКЛ. Гедиміновичі вирішили не ускладнювати собі життя. У відносинах з приєднаними територіями вони діяли за принципом «нового не вводимо, старого не міняємо». Натомість, литовці активно переймали надбання Русі — право, мову, православ'я (до того литовці були язичниками), та одружуються з представниками руської знаті.
У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між великим князем литовським Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським королем. Ця угода мала винятково політичну вигоду. Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом. Вітовт, двоюрідний брат Ягайла, певний час намагався відстояти незалежність ВКЛ від Польської корони. Витіснив татар з причорноморських степів, проте ненадовго. Зрештою пішов на зближення з братом. Привілеї шляхти отримали лише католики. Тобто православні руські шляхтичі зазнали релігійної дискримінації.
Вітовт намагався централізувати підконтрольну державу. А тому замінив руських князів на своїх намісників і на певний час ліквідував удільні князівства. Зокрема — Київське та Подільське.
Після його смерті у 1430 р. литовським князем став його брат Сигізмунд. Він орієнтувався на подальше зближення з Польщею. Тому незадоволені руські князі обрали іншого князя — брата Ягайла Свидригайла. Як наслідок, почалася громадянська війна. Литовсько-Руська держава, по суті, розкололося на Велике князівство Литовське на чолі з Сигізмундом та Велике князівство Руське на чолі з Свидригайлом. Свидригайло заручився підтримкою тевтонців і Москви, але все одно програв. У 1452 та 1471 р., відповідно, Волинське і Київське князівства ліквідували.
Останніми спробами відстояти самостійний статус стала змова руських князів у 1481 році та повстання Михайла Глинського у 1508 році. Обидва виступи було придушено в зародку.