Выделите цветом имя князей(или князя), которые пытались оспорить у Дмитрия Донского великокняжеский ярлык. Олег Рязанский Дмитрий Суздальский Михаил Тверский Владимир Серпуховский
Русь зазнала монгольської навали в 1237–1241 роках. Протягом зими 1237–1238 років війська Монгольської імперії завоювали Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства та всі північно-східні землі Київської Русі. У 1239 році монголи заволоділи Переяславом і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року було завойовано Галицьку та Волинську землі.
Загарбання Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням.
Іншою причиною поразки руських князівств стала розрізненість князівських дій, великі відстані між окремими князівствами, непідготовленість більшості міст до оборони, наявність у монголів китайських облогових знарядь. Батиєва навала уповільнила розвиток східних слов'ян, відкинувши Русь на кілька століть назад. Встановлене ординське іго на десятки років закріпило феодальну (удільну) роздрібненість, перешкоджаючи централізації земель і відродженню державності. У монголів було потужне військо яке складалося з важкої і легкої кіннот. Легка кіннота нападала на замок, потім ніби здавалась і виманювала оборонців замку до важкої кінноти, а та їх знищувала.
С VII века до н. э. до IV века н. э. на территории Польши протекал процесс этногенеза славян[1]. В X веке образовалось Польское государство под властью князя Мешко из рода Пястов, который в 966 году принял христианство по латинскому обряду. Болеслав Храбрый (правл. 992—1025) завершил объединение польских земель. В период феодальной раздробленности (1138—1320) существовали самостоятельные удельные княжества, возглавляемые линиями династии Пястов. Казимир III Великий в середине XIV века овладел землями Галицко-Волынского княжества. Люблинская уния 1569 года объединила Польшу с Великим княжеством Литовским в единое государство — Речь Посполитую. Генриковы артикулы (1573) окончательно оформили устройство государства как «шляхетской республики»[1]. В 1772—1795 годах Пруссия, Австрия и Россия осуществили разделы Речи Посполитой. В 1807 года Наполеон создал на землях Пруссии зависимое от Франции Варшавское княжество, большая часть которого по решению Венского конгресса 1814—1815 годов вошла в состав России (Царство Польское). На присоединённых землях происходили национально-освободительные восстания (1794, 1830—1831, 1846, 1863—1864). В 1918 году была провозглашена Польская Республика. С 1939 по 1945 год Польша находилась под оккупацией Германии. Во второй половине XX века Польская Народная Республика являлась социалистическим государством, входившим в СЭВ и Организацию Варшавского договора. После до отставки президента В. Ярузельского (1990)[2] в стране были начаты рыночные реформы. В 1999 году Польша присоединилась к НАТО, в 2004 году вступила в Европейский союз.
Русь зазнала монгольської навали в 1237–1241 роках. Протягом зими 1237–1238 років війська Монгольської імперії завоювали Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства та всі північно-східні землі Київської Русі. У 1239 році монголи заволоділи Переяславом і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року було завойовано Галицьку та Волинську землі.
Загарбання Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням.
Іншою причиною поразки руських князівств стала розрізненість князівських дій, великі відстані між окремими князівствами, непідготовленість більшості міст до оборони, наявність у монголів китайських облогових знарядь. Батиєва навала уповільнила розвиток східних слов'ян, відкинувши Русь на кілька століть назад. Встановлене ординське іго на десятки років закріпило феодальну (удільну) роздрібненість, перешкоджаючи централізації земель і відродженню державності. У монголів було потужне військо яке складалося з важкої і легкої кіннот. Легка кіннота нападала на замок, потім ніби здавалась і виманювала оборонців замку до важкої кінноти, а та їх знищувала.
С VII века до н. э. до IV века н. э. на территории Польши протекал процесс этногенеза славян[1]. В X веке образовалось Польское государство под властью князя Мешко из рода Пястов, который в 966 году принял христианство по латинскому обряду. Болеслав Храбрый (правл. 992—1025) завершил объединение польских земель. В период феодальной раздробленности (1138—1320) существовали самостоятельные удельные княжества, возглавляемые линиями династии Пястов. Казимир III Великий в середине XIV века овладел землями Галицко-Волынского княжества. Люблинская уния 1569 года объединила Польшу с Великим княжеством Литовским в единое государство — Речь Посполитую. Генриковы артикулы (1573) окончательно оформили устройство государства как «шляхетской республики»[1]. В 1772—1795 годах Пруссия, Австрия и Россия осуществили разделы Речи Посполитой. В 1807 года Наполеон создал на землях Пруссии зависимое от Франции Варшавское княжество, большая часть которого по решению Венского конгресса 1814—1815 годов вошла в состав России (Царство Польское). На присоединённых землях происходили национально-освободительные восстания (1794, 1830—1831, 1846, 1863—1864). В 1918 году была провозглашена Польская Республика. С 1939 по 1945 год Польша находилась под оккупацией Германии. Во второй половине XX века Польская Народная Республика являлась социалистическим государством, входившим в СЭВ и Организацию Варшавского договора. После до отставки президента В. Ярузельского (1990)[2] в стране были начаты рыночные реформы. В 1999 году Польша присоединилась к НАТО, в 2004 году вступила в Европейский союз.