ответ:1вижение 4 мая — массовое антиимпериалистическое (преимущественно антияпонское) движение в Китае в мае — июне 1919 года, возникшее под влиянием Октябрьской революции в России[1]. Развернулось в ответ на решение Парижской мирной конференции не возвращать Китаю захваченные Японией бывшие германские концессии в провинции Шаньдун. Началось 4 мая 1919 года в Пекине студенческой демонстрацией протеста против этого решения, а также против предательства национальных интересов Китая продажными деятелями Пекинского правительства. В начале июня в активную борьбу включилис
2ражда́нская война́ в Кита́е (кит. трад. 國共内戰, упр. 国共内战, пиньинь guógòng neìzhàn, палл. гогун нэйчжань, буквально: «гражданская война») — серия вооружённых конфликтов на территории Китая между силами Китайской Республики и китайскими коммунистами в 1927—1950 годах (с перерывами). Война началась в 1927 году после Северного похода, когда по решению правого крыла Гоминьдана во главе с Чан Кайши был разорван союз между Гоминьданом и КПК.
3
ойна за независимость Турции (в советской историографии национально-освободительная война турецкого народа, Турецкая или Кемалистская[37] революция; тур. Kurtuluş Savaşı или İstiklâl Harbi) (19 мая 1919 — 29 октября 1923) — вооружённая борьба национально-патриотических сил Турции во главе с Мустафой Кемалем против иностранной военной интервенции, завершившаяся изгнанием оккупантов и установлением республиканского строя. Началом войны считается оккупация греческой армией города Смирны (Измир) (май 1919 года), завершением стал Лозаннский мирный договор (1923).
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.
ответ:1вижение 4 мая — массовое антиимпериалистическое (преимущественно антияпонское) движение в Китае в мае — июне 1919 года, возникшее под влиянием Октябрьской революции в России[1]. Развернулось в ответ на решение Парижской мирной конференции не возвращать Китаю захваченные Японией бывшие германские концессии в провинции Шаньдун. Началось 4 мая 1919 года в Пекине студенческой демонстрацией протеста против этого решения, а также против предательства национальных интересов Китая продажными деятелями Пекинского правительства. В начале июня в активную борьбу включилис
2ражда́нская война́ в Кита́е (кит. трад. 國共内戰, упр. 国共内战, пиньинь guógòng neìzhàn, палл. гогун нэйчжань, буквально: «гражданская война») — серия вооружённых конфликтов на территории Китая между силами Китайской Республики и китайскими коммунистами в 1927—1950 годах (с перерывами). Война началась в 1927 году после Северного похода, когда по решению правого крыла Гоминьдана во главе с Чан Кайши был разорван союз между Гоминьданом и КПК.
3
ойна за независимость Турции (в советской историографии национально-освободительная война турецкого народа, Турецкая или Кемалистская[37] революция; тур. Kurtuluş Savaşı или İstiklâl Harbi) (19 мая 1919 — 29 октября 1923) — вооружённая борьба национально-патриотических сил Турции во главе с Мустафой Кемалем против иностранной военной интервенции, завершившаяся изгнанием оккупантов и установлением республиканского строя. Началом войны считается оккупация греческой армией города Смирны (Измир) (май 1919 года), завершением стал Лозаннский мирный договор (1923).
Объяснение:
1. Упереджене ставлення:
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.