Українські землі опинилися у складі двох держав: Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщина, південь України і Крим у складі Росії
Закарпаття, Галичина, Буковина – у складі Австрії ( з 1967року – Австро-Угорщини) – 70 тис. кв. км, 3,5 млн. осіб, з них 2,4 млн. – українці.
У першій половині 19 ст. відбувається занепад кріпосницьких та відродження ринкових відносин, а тобто в Україні відбувається промисловий переворот. Суть цього перевороту це перехід від феодальної системи до капіталістичної.
Ще в 18 ст. Австрійська влада робила багато реформ, вони як не як але покращували становище в Україні, хоча це навіть було незамітно. А ось Російська Імперія переживали тяжкі часи, тому що потрібно було покращувати становище на території України. Глибока криза у 19 ст. в Росії, пов'язана з невідповідністю існуючих феодальних структур та відносин у світі. Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII - першій половині XIX ст. наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку. Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна (1853-1856 рр.), яку Росія програла. У 1861 році Олександр 2 видав маніфест про скасування кріпосного права.
Отже висновки: напевно спільним між політикою Росії та Автрії можна вважати реформи, які хоч трохи виправили становище обох країн, але ненадовго.
1) Активно развивалось белорусское национальное движение на территории России, где находились сотни тысяч белорусов, в недавнем солдат и матросов императорской армии и флота. В России по-прежнему оставалось много белорусских беженцев, не имевших возможности вернуться домой из-за немецкой оккупации. Имелись также белорусы-большевики, с которыми центральному партийному и советскому аппарату в Москве приходилось считаться.
2) Для политической работы с белорусами как в России, так и в самой Белоруссии, Совнарком РСФСР еще 13 февраля (31 января) 1918 года учредил в Петрограде при Наркомате по делам национальностей (нарком — И.В. Сталин) Белорусский национальный комиссариат (Белнацком), назначив его руководителем большевика А.Г. Червякова (1892-1937). Секретарем Белнацкома стал Дмитрий Жилунович (1887—1937), он же белорусский писатель Тишка Гартный, тоже большевик. В марте 1918 года Белнацком вместе со всеми комиссариатами Совнаркома переехал из Петрограда в Москву.
3)Характерно, что в своей агитации на оккупированной немцами территории Белоруссии большевики из подпольных организаций использовали национальные белорусские лозунги, тогда как в Западной области резко выступали против них.
Українські землі опинилися у складі двох держав: Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщина, південь України і Крим у складі Росії
Закарпаття, Галичина, Буковина – у складі Австрії ( з 1967року – Австро-Угорщини) – 70 тис. кв. км, 3,5 млн. осіб, з них 2,4 млн. – українці.
У першій половині 19 ст. відбувається занепад кріпосницьких та відродження ринкових відносин, а тобто в Україні відбувається промисловий переворот. Суть цього перевороту це перехід від феодальної системи до капіталістичної.
Ще в 18 ст. Австрійська влада робила багато реформ, вони як не як але покращували становище в Україні, хоча це навіть було незамітно. А ось Російська Імперія переживали тяжкі часи, тому що потрібно було покращувати становище на території України. Глибока криза у 19 ст. в Росії, пов'язана з невідповідністю існуючих феодальних структур та відносин у світі. Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII - першій половині XIX ст. наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку. Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна (1853-1856 рр.), яку Росія програла. У 1861 році Олександр 2 видав маніфест про скасування кріпосного права.
Отже висновки: напевно спільним між політикою Росії та Автрії можна вважати реформи, які хоч трохи виправили становище обох країн, але ненадовго.
Объяснение:
Объяснение:
1) Активно развивалось белорусское национальное движение на территории России, где находились сотни тысяч белорусов, в недавнем солдат и матросов императорской армии и флота. В России по-прежнему оставалось много белорусских беженцев, не имевших возможности вернуться домой из-за немецкой оккупации. Имелись также белорусы-большевики, с которыми центральному партийному и советскому аппарату в Москве приходилось считаться.
2) Для политической работы с белорусами как в России, так и в самой Белоруссии, Совнарком РСФСР еще 13 февраля (31 января) 1918 года учредил в Петрограде при Наркомате по делам национальностей (нарком — И.В. Сталин) Белорусский национальный комиссариат (Белнацком), назначив его руководителем большевика А.Г. Червякова (1892-1937). Секретарем Белнацкома стал Дмитрий Жилунович (1887—1937), он же белорусский писатель Тишка Гартный, тоже большевик. В марте 1918 года Белнацком вместе со всеми комиссариатами Совнаркома переехал из Петрограда в Москву.
3)Характерно, что в своей агитации на оккупированной немцами территории Белоруссии большевики из подпольных организаций использовали национальные белорусские лозунги, тогда как в Западной области резко выступали против них.