(я скоро уезжаю) ответить на вопросы:
1. Что такое карта и какое она имеет значение при изучении предмета истории?
2. Где и кем созданы первые карты?
3. Что такое глобус и для чего он нужен?
4. Какие карты называют современными? Приведите примеры.

ТУРЕЧЧИНА – ЄВРОПА:

ІСТОРИЧНІ ПІДСТАВИ ПОЛІТИЧНОГО

ТА ЕКОНОМІЧНОГО ЗБЛИЖЕННЯ

На початку третього тисячоліття, коли Туреччина має реальні шанси розпочати

переговори щодо повного членства у Європейському Союзі, а Україна твердо заявляє

про свої наміри приєднатися до цієї європейської структури, актуалізується питання

про ймовірність повторення Україною шляху своєї південної сусідки і абсолютно до-

цільним видається реконструкція початків Туреччини до Європи. На дум-

ку багатьох дослідників, курс на Захід розпочався з підписання у 1963 р. Договору про

асоціацію Туреччини з Європейським економічним співтовариством. Фактично саме

ця міжнародна угода зафіксувала сам факт приєднання Турецької Республіки до Євро-

пи на правах асоційованого члена.

Проте нам видається цілком правомірним розглянути глибше коріння європейсь-

кого вектора турецької політики, а саме – з’ясувати витоки тяжіння Туреччини (а ра-

ніше ще й Османської імперії) до західного світу, а відтак і до Європи. Ще у 1924 р.,

на початках становлення республіканського ладу в Туреччині, лідер держави

К.Ататюрк зазначав: „Рух турків протягом століть зберігав постійний напрямок. Ми

завжди рухалися зі Сходу на Захід”. Власне це підтверджувало спрямованість не тіль-

ки історичного руху турків з Центральної Азії до Європи, але й подальше бажання ту-

рків приєднатися до європейської цивілізації, стати її невід’ємною частиною. „Країни

різні, але цивілізація – одна. І для того, щоб мати змогу прогресивно розвиватися, на-

ція має брати участь у цій єдиній цивілізації”, – так визначив свого часу логіку істори-

чного поступу Туреччини її перший президент1

.

Донедавна ці проблеми розглядалися суто під кутом зору марксистсько-ленінської

методології, яка передбачала однобічний, класовий підхід у розгляді тих чи інших іс-

торичних явищ. Тому автор цієї статті визначила своїм завданням позбутися в оцінці

тогочасних подій ідеологічних кліше, дати об’єктивний аналіз процесам, які спонука-

ли колись могутню імперію, а потім вже й молоду республіку з переважною більшістю

мусульманського населення повернутися „обличчям” до Заходу. Адже, вочевидь, це не

був одномоментний і несподіваний поворот, навпаки – зумовлений цілою низкою по-

літико-економічних і соціально-культурних факторів процес. Тому мета даного дослі-

дження полягає у визначенні головних, на нашу думку, етапів повороту азійської му-

сульманської країни до Заходу з одночасним виокремленням найсуттєвіших і значу-

щих в її історичному розвиткові моментів.

Одна з наймогутніших держав Сходу, Османська імперія, історично вибудовувала-

ся як імперія, що розташовувалася як на азійському й африканському, так і на євро-

пейському континентах. Первісно вона була тісно пов’язана з Європою не тільки тери-

торіально, але й політично та економічно через систему як міждержавних договорів,

так і торговельно-економічних угод. Османська імперія, розквіт якої припав на другу

половину ХV–ХVІ ст., як будь-яке багатонаціональне державне утворення, утримува-

ло свою єдність завдяки суворій і послідовній централізаторській політиці і, безумов-

но, блискуче організованій армії, що була тісно пов’язана з феодальною системою зе-

млеволодіння, а саме з тімарною системою. Державна могутність, військова сила, дос-

татньо широка віротерпимість до християн, пишність султанського двору – все це під-

тримувало високий статус Оттоманської Порти серед європейських країн.

За три года Иван Грозный 3 раза ходил на Казань и с третьей попытки, используя опыт первых двух неудач, взял её!
Предвестником победы был разгром войск крымского хана Девлет-Гирея под Тулой, который стремился сорвать этот поход.
Русское войско, осадившее Казань, насчитывало 150 тысяч воинов при 150 орудиях. Осада шла с применением передовой для своего времени военной техники: осадных орудий, боевых башен, минных подкопов. Шесть недель продолжалась осада. Воеводы, в ней отличившиеся, - князья Курбский, Воротынский, Горбатый-Шуйский. Исключительно велики были заслуги дьяка Ивана Григорьевича Выродкова. Талантливый инженер, построивший крепость Свияжск, он в двух километрах от Казани подготовил детали осадной башни и доставил их к городу, где она за одну ночь была собрана и вооружена 60 большими пищалями. Поставленная перед главными воротами крепости, эта пятнадцатиметровая башня (выше городских стен) вела огонь вдоль городских улиц.
Защитники Казани оборонялись с отчаянным упорством. Среди них были мусульманские воины из Астрахани, Крыма, даже из Турции и Ирана. На все предложения сдачи они отвечали отказом, даже после того, как взрывом мины был уничтожен городской водоисточник. Когда с артиллерийского огня и минных подкопов в стенах крепости удалось сделать несколько проломов, начался общий штурм. Это было 2 октября 1552 года. После кровопролитного боя на узких улицах города все было кончено. К вечеру русское войско овладело Казанью.