Які були наслідки завоювання турками Константинополя? (коротко 4 словосполучення). Завдяки чому турки захопили місто і яке це мало значення для подальшого розвитку.
Основной причиной восстания в Букеевской орде под руководством Исатая Тайманова и Махамбета Утемисова была земельная теснота (шаруа) в результате отсутствия достаточного количества пастбищ. Количество годных земель неуклонно сокращалось. Земли, расположенные по Большому и Малому Узеню и вокруг Камыш-Самарских озёр, пригодные для земледелия регулярно изымались под казачьи хутора. Оставшиеся земли распределялись неравномерно, основные пастбища оставлялись за ханом Жангиром и его приближенными. Положение осложнял запрет на переход через Урал и выпас вдоль его поймы. Отчаявшиеся прокормить свои семьи и добиться более справедливого распределения земель шаруа принялись в открытую грабить скот в султанских и ханских кочевьях.
Орловский А. О. «Битва казаков с киргизами»
(в царской России казахов называли киргизами)
С февраля 1836 года стихийные выступления были поддержаны старшиной Таймановым и примкнувшим к нему акыном Махамбетом. Они призывали занимать земли хана и Уральского казачьего войска, переходить к Уралу, отбивать скот. К восстанию присоединились несколько родов во главе со старшинами. Например, покровительство и посильную повстанцам оказывал бий Жусип Куланулы из рода Назар племени Алимулы, который отправил в восставшим около 500 воинов[1].
Поначалу сохранялась надежда на решение земельной проблемы с русских властей. Исатай Тайманов обратился к генерал-губернатору В. А. Перовскому и жалобы наши никем не принимаются, имущество у нас отнимают и мы, точно иностранцы, страшимся всего, несмотря на то, что принимали присягу на верноподданство государю императору. Но так как Ваше Превосходительство представляет здесь лицо главного начальника, то я почел довести до Вашего сведения и просить об откомандировании к нам правдивых чиновников, которые вникли бы в наше бедственное положение и произвели по жалобам нашим всенародное исследование. Особенно мы желаем, чтобы жалобы наши были исследованы господином подполковником Далем». Но в итоге было принято решение об организации карательной экспедиции из нескольких сотен уральских и астраханских казаков совместно с верными хану Джангиру отрядами. В ноябре 1837 года была одержана победа над восставшими у Тас-Тюбе[2]. Рассеянные повстанцы частично сумели прорваться на левый берег Урала и сгруппироваться вновь.
Феода́льні пови́нності — повинності селян на користь панів з часу становлення феодальних відносин до скасування кріпосного права. В різні періоди і в різних місцевостях феодальні повинності мали свою специфіку щодо розміру й характеру, розділяючи феодально залежних селян на численні категорії. Всі феодальні повинності класифікувалися в 3-х головних формах феодальної ренти – відробітковій, натуральній і грошовій, які часто співіснували, але на тому чи іншому етапі переважала одна з них.
За часів Київської Русі селяни-общинники (т.зв. смерди) сплачували данину натурою, інколи грошима, а також відбували підводну, військову та деякі інші повинності. Тривалий час данина, що її збирали шляхом полюддя, не мала точно встановлених розмірів. Вони були визначені після Древлянського повстання 945 р. Зростання приватної феодальної земельної власності князів і бояр зумовило перетворення данини на феодальну ренту, причому спочатку переважала відробіткова. З 1-ї пол. XI ст. на перше місце висунулася рента продуктами, а в 14-15 ст. зросла грошова рента. Проте влаштування феодалами за рахунок загарбаних селянських земель власних господарств – фільварків, які виробляли на продаж хліб та інші сільськогосподарські продукти, зумовило те, що в 16 ст. панщина стала однією з головних видів феодальних повинностей. Згідно з «Уставою на волоки» 1557 р. для тяглих селян було встановлено регулярну панщину по 2 дні на тиждень з волоки. Городники відбували пішу панщину по одному дню на тиждень, а їхні жінки – 6 днів під час жнив чи прополки. В південній частині України, де постійно тяжіла небезпека татарських нападів, основними феодальними повинностями селян залишалися натуральна та грошова данини. Особливо зросли феодальні повинності на Русі-Україні в 1-й пол. 17 ст. Крім панщини, селяни, що задовго до того були закріпачені, виконували шарварки, толоки, варту та інші додаткові повинності, а також сплачували феодалам чинш і натуральні данини. Непосильні податки стягував із селян уряд шляхетської Польщі. Тяжке економічне і правове становище селянства погіршувалося національним гнітом іноземних загарбників.
Види повинностей, які зустрічалися в історії України:
Основной причиной восстания в Букеевской орде под руководством Исатая Тайманова и Махамбета Утемисова была земельная теснота (шаруа) в результате отсутствия достаточного количества пастбищ. Количество годных земель неуклонно сокращалось. Земли, расположенные по Большому и Малому Узеню и вокруг Камыш-Самарских озёр, пригодные для земледелия регулярно изымались под казачьи хутора. Оставшиеся земли распределялись неравномерно, основные пастбища оставлялись за ханом Жангиром и его приближенными. Положение осложнял запрет на переход через Урал и выпас вдоль его поймы. Отчаявшиеся прокормить свои семьи и добиться более справедливого распределения земель шаруа принялись в открытую грабить скот в султанских и ханских кочевьях.
Орловский А. О. «Битва казаков с киргизами»
(в царской России казахов называли киргизами)
С февраля 1836 года стихийные выступления были поддержаны старшиной Таймановым и примкнувшим к нему акыном Махамбетом. Они призывали занимать земли хана и Уральского казачьего войска, переходить к Уралу, отбивать скот. К восстанию присоединились несколько родов во главе со старшинами. Например, покровительство и посильную повстанцам оказывал бий Жусип Куланулы из рода Назар племени Алимулы, который отправил в восставшим около 500 воинов[1].
Поначалу сохранялась надежда на решение земельной проблемы с русских властей. Исатай Тайманов обратился к генерал-губернатору В. А. Перовскому и жалобы наши никем не принимаются, имущество у нас отнимают и мы, точно иностранцы, страшимся всего, несмотря на то, что принимали присягу на верноподданство государю императору. Но так как Ваше Превосходительство представляет здесь лицо главного начальника, то я почел довести до Вашего сведения и просить об откомандировании к нам правдивых чиновников, которые вникли бы в наше бедственное положение и произвели по жалобам нашим всенародное исследование. Особенно мы желаем, чтобы жалобы наши были исследованы господином подполковником Далем». Но в итоге было принято решение об организации карательной экспедиции из нескольких сотен уральских и астраханских казаков совместно с верными хану Джангиру отрядами. В ноябре 1837 года была одержана победа над восставшими у Тас-Тюбе[2]. Рассеянные повстанцы частично сумели прорваться на левый берег Урала и сгруппироваться вновь.
Феода́льні пови́нності — повинності селян на користь панів з часу становлення феодальних відносин до скасування кріпосного права. В різні періоди і в різних місцевостях феодальні повинності мали свою специфіку щодо розміру й характеру, розділяючи феодально залежних селян на численні категорії. Всі феодальні повинності класифікувалися в 3-х головних формах феодальної ренти – відробітковій, натуральній і грошовій, які часто співіснували, але на тому чи іншому етапі переважала одна з них.
За часів Київської Русі селяни-общинники (т.зв. смерди) сплачували данину натурою, інколи грошима, а також відбували підводну, військову та деякі інші повинності. Тривалий час данина, що її збирали шляхом полюддя, не мала точно встановлених розмірів. Вони були визначені після Древлянського повстання 945 р. Зростання приватної феодальної земельної власності князів і бояр зумовило перетворення данини на феодальну ренту, причому спочатку переважала відробіткова. З 1-ї пол. XI ст. на перше місце висунулася рента продуктами, а в 14-15 ст. зросла грошова рента. Проте влаштування феодалами за рахунок загарбаних селянських земель власних господарств – фільварків, які виробляли на продаж хліб та інші сільськогосподарські продукти, зумовило те, що в 16 ст. панщина стала однією з головних видів феодальних повинностей. Згідно з «Уставою на волоки» 1557 р. для тяглих селян було встановлено регулярну панщину по 2 дні на тиждень з волоки. Городники відбували пішу панщину по одному дню на тиждень, а їхні жінки – 6 днів під час жнив чи прополки. В південній частині України, де постійно тяжіла небезпека татарських нападів, основними феодальними повинностями селян залишалися натуральна та грошова данини. Особливо зросли феодальні повинності на Русі-Україні в 1-й пол. 17 ст. Крім панщини, селяни, що задовго до того були закріпачені, виконували шарварки, толоки, варту та інші додаткові повинності, а також сплачували феодалам чинш і натуральні данини. Непосильні податки стягував із селян уряд шляхетської Польщі. Тяжке економічне і правове становище селянства погіршувалося національним гнітом іноземних загарбників.
Види повинностей, які зустрічалися в історії України: