Поступово з роками прийшло розуміння того, що еміграція має і переваги для країни. Грошові перекази заробітчан та малих підприємців на Апенніни заповнювали дефіцит регіональних бюджетів. Через діаспору надходили нові технології для індустріалізації країни, особливо після Другої світової війни.
Еміграція виявилася корисною для уряду ще й тому, що гарантувала соціальний спокій у суспільстві, адже безробіття провокувало зростання злочинності.
Після війни італійський уряд уклав двосторонні угоди з країнами масового проживання співвітчизників, щоб регулювати потік мігрантів і гарантувати їм соціальний захист на чужині. Стосовно повернення людей на батьківщину спеціальних державних програм не існувало. Більше зусиль для цього докладали обласні адміністрації, зазначає історик Лоренцо Пренчіпе.
«У 1970 році в Італії з’явилися регіональні організації, які й налагоджували контакти зі своїми співвітчизниками, котрі перебували за кордоном, – каже він. – Кожна область, звідки виїхали багато людей, через своїх земляків встановлювала економічну співпрацю із закордоном для просування на міжнародний ринок італійських товарів, створення спільних підприємств. Також ці контакти сприяли поверненню емігрантів додому і допомагали полегшити перші дні перебування на батьківщині».
Поступово з роками прийшло розуміння того, що еміграція має і переваги для країни. Грошові перекази заробітчан та малих підприємців на Апенніни заповнювали дефіцит регіональних бюджетів. Через діаспору надходили нові технології для індустріалізації країни, особливо після Другої світової війни.
Еміграція виявилася корисною для уряду ще й тому, що гарантувала соціальний спокій у суспільстві, адже безробіття провокувало зростання злочинності.
Після війни італійський уряд уклав двосторонні угоди з країнами масового проживання співвітчизників, щоб регулювати потік мігрантів і гарантувати їм соціальний захист на чужині. Стосовно повернення людей на батьківщину спеціальних державних програм не існувало. Більше зусиль для цього докладали обласні адміністрації, зазначає історик Лоренцо Пренчіпе.
«У 1970 році в Італії з’явилися регіональні організації, які й налагоджували контакти зі своїми співвітчизниками, котрі перебували за кордоном, – каже він. – Кожна область, звідки виїхали багато людей, через своїх земляків встановлювала економічну співпрацю із закордоном для просування на міжнародний ринок італійських товарів, створення спільних підприємств. Також ці контакти сприяли поверненню емігрантів додому і допомагали полегшити перші дні перебування на батьківщині».
Объяснение: