Зарождение постмодерна проходило в 1960-1970-е годы, оно связано и логически вытекает из процессов эпохи модерна как реакция на кризис её идей, а также на так называемую «смерть» супероснований: бога (ницше), автора (барт), человека (гуманитарности). термин появляется в период первой мировой войны (в разгар декадентских течений) в работе р. панвица «кризис европейской культуры» (1917). в 1934 годув своей книге «антология испанской и латиноамериканской поэзии» ф. де онис применяет его для обозначения реакции на модернизм. в 1947 году арнольд тойнби в книге «постижение » придаёт постмодернизму культурологический смысл: постмодернизм символизирует конец западного господства в религии и культуре. объявленным «началом» постмодернизма считают статью лесли фидлера, 1969, «пересекайте границу, засыпайте рвы», демонстративно опубликованную в журнале playboy. американский теолог харви кокс в своих работах начала 1970-х годов, посвящённых проблемам религии в латинской америке, широко пользуется понятием «постмодернистская теология». однако популярность термин «постмодернизм» обрёл чарльзу дженксу. в книге «язык архитектуры постмодернизма» он отмечал, что хотя само это слово и применялось в американской критике 1960—1970-х годов для обозначения ультрамодернистских экспериментов, автор придал ему принципиально иной смысл. постмодернизм означал отход от экстремизма и нигилизма неоавангарда, частичный возврат к традициям, акцент на коммуникативной роли архитектуры. обосновывая свой антирационализм, антифункционализм и антиконструктивизм в подходе к архитектуре, ч. дженкс настаивал на первичности в ней создания эстетизированного артефакта. впоследствии происходит расширение содержания этого понятия с первоначально узкого определения новых тенденций в американской архитектуре и нового течения во французской философии (лакан, жак, ж. деррида, ж.-ф. лиотар, фуко, мишель) до определения, охватывающего начавшиеся в 1960—1970 годы процессы во всех областях культуры, включая феминистское и антирасистскоедвижения.
Для франції: столітня війна мала далекосяжні наслідки. крім розорення країни і значних людських втрат, головний з них — об'єднання франції та створення сильної централізованої держави: єдина армія та єдиний податок стали її головними ознаками. якщо раніше рицар йшов на війну тому, що був пов'язаний з сюзереном клятвою вірності, то солдат — з обов'язку перед державою. раніше побори на загальнодержавні потреби відбувалися за згодою тих, хто платив; тепер податки належало платити за підданство, і ніхто згоди вже не питав. отже, франція вийшла з війни зовсім іншою державою, що й визначило її подальшу долю для ії: офіційного мирного договору не було підписано протягом десятиліття, проте війна припинилася і ійці відмовилися від своїх претензій на трон. ійці не змогли домогтися своїх цілей, незважаючи на початковий успіх кампаній, в їх володінні залишився тільки одне велике місто кале і прилеглі території. через ураження в ії почалася війна білої і червоної троянди. роль піхоти на полі бою була збільшена, а лицарство поступово пішло в занепад. вперше з’явилися постійні регулярні армії, натомість ополчення. ійський лук продемонстрував свою перевагу перед , але найголовніше – було покладено початок розвитоку вогнепальної зброї в західній європі і вперше було успішнозастосовано артилерійську вогнепальну зброю.
