Одинакова суть: и туман, и облака создаются путем конденсации водяного пара. Но для образования облаков необходимо наличие восходящих воздушных потоков, а для образования тумана, наоборот, это мешающее условие. Скорее, для образования туманов (особенно радиационных) нужен слой инверсии, который конвективные потоки просто задерживает.Понятно, что высота образования туманов и облаков различна. Поземные туманы, например, на высоте более 2 метров не наблюдаются, максимальная высота развития тумана не превышает 30 метров, в то время как облака нижнего яруса в умеренном поясе находятся на высоте 150-400 метров и более (подошва облака), среднего яруса - 2-4 километра, верхнего - 8-12 километров.Общее еще и то, что туманы и облака могут быть внутримассовыми и фронтальными, но возникают они в разных условиях. Внутримассовые туманы - чаще всего туманы охлаждения (радиационные или адвективные), которые возникают при охлаждении воздуха ниже точки росы. Внутримассовые облака возникают где-то по типу туманов испарения (но при образовании туманов теплый воздух поднимается вверх в более холодные слой, обычно являющийся инверсионным, а при образовании облаков воздух поднимается вверх, пока не достигает насыщения, охлаждаясь).Фронтальные облака либо облака восходящего скольжения (слоисто-кучевые, высоко-слоистые, перисто-слоистые), либо конвективные (кучево-дождевые). Фронтальные туманы по существу адвективные.Время возникновения: облака образуются в любое время, по мере приближения атмосферного фронта. Внутримассовые облака образуются в послеобеденное время (начало развития около местного полудня), к вечеру рассасываются.Внутримассовые туманы образуются поздно вечером или рано утром, и после подъема Солнца исчезают.Фронтальные туманы могут быть и дневное время, но они бывают достаточно слабыми.
За своїми масштабами, кількістю збройних сил, які брали участь у битвах, Хотинська війна була однією з найбільших воєн у середньовічній Європі. У ній брало участь із обох сторін близько 350 тисяч чоловік. Загальні втрати становили з боку Туреччини - понад 80 тисяч; з боку Польщі - близько 14 тисяч. Українські полки втратили близько 5 тисяч козаків. Такі порівняно незначні втрати свідчать про військову майстерність самих запорожців і про воєнний талант Сагайдачного. Він зумів правильно оцінити стратегічну обстановку, реально усвідомлював можливості свого війська та здеморалізований стан супротивника, що суттєво знецінювало його чисельну перевагу.
Відомо, що багато дослідників вважають політику гетьмана Сагайдачного як суто угодівську щодо Польщі. Звідси й героїзм козаків, проявлений в боях під Хотином заради врятування Речі Посполитої. Однак, варто погодитись з тими істориками, які визначають, що Сагайдачний був політичним діячем, який виходив з реалій польсько-українських відносин, бо реально оцінював військову та політичну силу Польщі. Водночас постійно використовував в інтересах українців конфлікти шляхетської влади з урядами Туреччини, Московщини, щоб у такий б ослабити їх, а в межах Речі Посполитої вибороти собі незалежне самоуправління - автономію.
Молдавський літописець Костін так оцінював козаків та їх керівника Сагайдачного під Хотином: "Козаки зі своїм гетьманом, який був справжньою людиною і воїном, трималися дуже стійко". У Західній Європі, де з великим напруженням та інтересом стежили за розвитком подій під Хотином, від яких могла залежати доля багатьох європейських народів, також утвердилася загальна думка про те, що основна заслуга у відсічі турецько-татарським полчищам, у провалі завойовницького походу Османа на Україну і Польщу належить запорозькому козацтву. Таку думку висловлює французький історик Бодьє у розвідці, яку він видав у 1631 р. в Парижі.
Участь запорозьких козаків у Хотинській війні відіграла велику роль в історії України, Польщі та інших країн Східної Європи. Козаки воювали проти турецько-татарської армії не тому, що цього хотіли польські магнати, шляхтичі, королівський уряд і гетьман П. Сагайдачний. Головним завданням козацького війська було відбити наступ султанської армії, завдати їй повного розгрому, захистити українські землі від грабежів і розорення, а український народ - від турецького іга. Хотинська війна принесла запорозьким козакам ще більшу світову славу. Навіть шляхетська Польща після цієї війни змушена була зважати на сили запорожців і прагнула не загострювати з ними відносин. Але ця війна не принесла козакам полегшення. Королівський уряд офіційно не визнав нереєстрових запорозьких козаків всіляко намагався їх знищити. Козацтво і надалі боролось проти польського магнатсько-шляхетського гніту, відстоюючи свої права і свободи.
Перемогою в Хотинській війні українці в особі козаків вийшли на міжнародну політичну арену як захисники християнського світу від мусульманської загрози. Героїчна боротьба запорозьких козаків біля Хотина відбила на певний час прагнення турецького султана захопити Україну. У цій битві Туреччина переконалась у могутності запорозького війська і його здатності відстояти свою незалежність.
За своїми масштабами, кількістю збройних сил, які брали участь у битвах, Хотинська війна була однією з найбільших воєн у середньовічній Європі. У ній брало участь із обох сторін близько 350 тисяч чоловік. Загальні втрати становили з боку Туреччини - понад 80 тисяч; з боку Польщі - близько 14 тисяч. Українські полки втратили близько 5 тисяч козаків. Такі порівняно незначні втрати свідчать про військову майстерність самих запорожців і про воєнний талант Сагайдачного. Він зумів правильно оцінити стратегічну обстановку, реально усвідомлював можливості свого війська та здеморалізований стан супротивника, що суттєво знецінювало його чисельну перевагу.
Відомо, що багато дослідників вважають політику гетьмана Сагайдачного як суто угодівську щодо Польщі. Звідси й героїзм козаків, проявлений в боях під Хотином заради врятування Речі Посполитої. Однак, варто погодитись з тими істориками, які визначають, що Сагайдачний був політичним діячем, який виходив з реалій польсько-українських відносин, бо реально оцінював військову та політичну силу Польщі. Водночас постійно використовував в інтересах українців конфлікти шляхетської влади з урядами Туреччини, Московщини, щоб у такий б ослабити їх, а в межах Речі Посполитої вибороти собі незалежне самоуправління - автономію.
Молдавський літописець Костін так оцінював козаків та їх керівника Сагайдачного під Хотином: "Козаки зі своїм гетьманом, який був справжньою людиною і воїном, трималися дуже стійко". У Західній Європі, де з великим напруженням та інтересом стежили за розвитком подій під Хотином, від яких могла залежати доля багатьох європейських народів, також утвердилася загальна думка про те, що основна заслуга у відсічі турецько-татарським полчищам, у провалі завойовницького походу Османа на Україну і Польщу належить запорозькому козацтву. Таку думку висловлює французький історик Бодьє у розвідці, яку він видав у 1631 р. в Парижі.
Участь запорозьких козаків у Хотинській війні відіграла велику роль в історії України, Польщі та інших країн Східної Європи. Козаки воювали проти турецько-татарської армії не тому, що цього хотіли польські магнати, шляхтичі, королівський уряд і гетьман П. Сагайдачний. Головним завданням козацького війська було відбити наступ султанської армії, завдати їй повного розгрому, захистити українські землі від грабежів і розорення, а український народ - від турецького іга. Хотинська війна принесла запорозьким козакам ще більшу світову славу. Навіть шляхетська Польща після цієї війни змушена була зважати на сили запорожців і прагнула не загострювати з ними відносин. Але ця війна не принесла козакам полегшення. Королівський уряд офіційно не визнав нереєстрових запорозьких козаків всіляко намагався їх знищити. Козацтво і надалі боролось проти польського магнатсько-шляхетського гніту, відстоюючи свої права і свободи.
Перемогою в Хотинській війні українці в особі козаків вийшли на міжнародну політичну арену як захисники християнського світу від мусульманської загрози. Героїчна боротьба запорозьких козаків біля Хотина відбила на певний час прагнення турецького султана захопити Україну. У цій битві Туреччина переконалась у могутності запорозького війська і його здатності відстояти свою незалежність.