Ярослав Осмомисл (30-ті рр.. 12 ст. — 11870 )- галицький князь. Син галицького князя Володимира Володаревича. З 1153 р. після смерті батька став правити у Галичі. За мудрість отримав прізвисько “Осмомисл”, себто той, що має “вісім смислів”. У 60-х рр.. XII ст. брав участь у міжусобних війнах, що велись у Київській державі. Прагнув зміцнити свою владу, боровся проти свавілля галицьких бояр, налагодив добрі стосунки з Угорщиною, Польщею. За його правління Галицьке князівство зміцнило і розширилося. Разом з іншими князями брав участь у війнах з половцями.
а) погляди (світогляд). Минали роки, Ярослав старів і втрачав сили. На початку осені 1187 р. він склав заповіт… Перед кончиною він скликав “мужів своїх” (дружинників і бояр), а також простих людей і мовив до мужів: “Батьки й брати! Простіть і віддайте!” Потому відчинили князівські комори й роздали людям добро [18; с.189].
б) моральні принципи. Київський літопис відобразив трагедію Ярослава, що трапилася 1170 р. Ярослав збайдужів до своєї дружини Ольги й спонукав її піти до монастиря. Однак Ольга, що певно, твердістю характеру пішла в свого батька Долгорукого, відкидала подібні пропозиції.
Річ у тім, що зовсім уже юний Ярослав шалено закохався. Його любов’ю стала молода і вродлива Анастасія з боярського роду Чагрів. Рід той був новий і незнаний, старі бояри дивились на нього спочатку із зверхністю, а потім — з острахом, переконуючись, що завзяті Чагри висуваються на перший план, прибираючи до рук землі й багатства, посади й князівську прихильність.
Княгиня Ольга добре знала про існування Анастасії; 1170 р., вона вчинила демарш і від’їхала з сином Володимиром до Польщі. Це був умовний знак для боярської опозиції Ярославу. Бояри збурили повстання в Галичині. Сталася нечувана на Русі річ: бояри схопили свого князя й заточили у власному палаці. Боярський рід Чагрів був перебитий, “а підложницю його Настуську, що винна в смуті з княгинею й сином, кинули на вогнище велике й спалили” (Київський літопис). Можливо, полонений Ярослав бачив крізь вузенькі шибки своєї світлиці, як горіла його єдина у світі любов.
Ярослав коли вийшов з ув’язнення і знову звівся на ноги, не помстився на боярах, що вбили його кохану й поглумились над ним… Та наче нічого не сталося, князь повернувся до влади [18; с. 189].
Не князь, а суцільна доброчесність. Він і бідних підтримував, і в злагоді з законом божим жив… Історики вважають, що і прізвисько “Осмомисл” Ярослав одержав у народі як визнання його непересічного розуму [33; с.241].
в) риси характеру. Й літописці, й незнаний співець “Слова” удостоїли його (Ярослава Осмомисла) однозначно високої оцінки: мудрий, добрий, освічений, чесний, поважав церкву й умів примусити сусідів і суперників на Русі поважати себе й свою землю [18; с.184].
Поважаний у середньовічному світі володар, могутній князь, який відігравав одну з перших ролей на давньоруській політичній сцені, він ніколи не був господарем у власному домі — в Галицькому князівстві. Бояри верховодили над Ярославом, брутально втручались не лише в державні справи, а й у його приватне життя [18].
Пояснення:
Аж до смерті батька Володимира (1152) Ярослава майже не згадано в джерелах. Невідомим залишається не те, що рік, а й проміжок часу, коли він побачив світ.
Відповідь:
Ярослав Осмомисл (30-ті рр.. 12 ст. — 11870 )- галицький князь. Син галицького князя Володимира Володаревича. З 1153 р. після смерті батька став правити у Галичі. За мудрість отримав прізвисько “Осмомисл”, себто той, що має “вісім смислів”. У 60-х рр.. XII ст. брав участь у міжусобних війнах, що велись у Київській державі. Прагнув зміцнити свою владу, боровся проти свавілля галицьких бояр, налагодив добрі стосунки з Угорщиною, Польщею. За його правління Галицьке князівство зміцнило і розширилося. Разом з іншими князями брав участь у війнах з половцями.
а) погляди (світогляд). Минали роки, Ярослав старів і втрачав сили. На початку осені 1187 р. він склав заповіт… Перед кончиною він скликав “мужів своїх” (дружинників і бояр), а також простих людей і мовив до мужів: “Батьки й брати! Простіть і віддайте!” Потому відчинили князівські комори й роздали людям добро [18; с.189].
б) моральні принципи. Київський літопис відобразив трагедію Ярослава, що трапилася 1170 р. Ярослав збайдужів до своєї дружини Ольги й спонукав її піти до монастиря. Однак Ольга, що певно, твердістю характеру пішла в свого батька Долгорукого, відкидала подібні пропозиції.
Річ у тім, що зовсім уже юний Ярослав шалено закохався. Його любов’ю стала молода і вродлива Анастасія з боярського роду Чагрів. Рід той був новий і незнаний, старі бояри дивились на нього спочатку із зверхністю, а потім — з острахом, переконуючись, що завзяті Чагри висуваються на перший план, прибираючи до рук землі й багатства, посади й князівську прихильність.
Княгиня Ольга добре знала про існування Анастасії; 1170 р., вона вчинила демарш і від’їхала з сином Володимиром до Польщі. Це був умовний знак для боярської опозиції Ярославу. Бояри збурили повстання в Галичині. Сталася нечувана на Русі річ: бояри схопили свого князя й заточили у власному палаці. Боярський рід Чагрів був перебитий, “а підложницю його Настуську, що винна в смуті з княгинею й сином, кинули на вогнище велике й спалили” (Київський літопис). Можливо, полонений Ярослав бачив крізь вузенькі шибки своєї світлиці, як горіла його єдина у світі любов.
Ярослав коли вийшов з ув’язнення і знову звівся на ноги, не помстився на боярах, що вбили його кохану й поглумились над ним… Та наче нічого не сталося, князь повернувся до влади [18; с. 189].
Не князь, а суцільна доброчесність. Він і бідних підтримував, і в злагоді з законом божим жив… Історики вважають, що і прізвисько “Осмомисл” Ярослав одержав у народі як визнання його непересічного розуму [33; с.241].
в) риси характеру. Й літописці, й незнаний співець “Слова” удостоїли його (Ярослава Осмомисла) однозначно високої оцінки: мудрий, добрий, освічений, чесний, поважав церкву й умів примусити сусідів і суперників на Русі поважати себе й свою землю [18; с.184].
Поважаний у середньовічному світі володар, могутній князь, який відігравав одну з перших ролей на давньоруській політичній сцені, він ніколи не був господарем у власному домі — в Галицькому князівстві. Бояри верховодили над Ярославом, брутально втручались не лише в державні справи, а й у його приватне життя [18].
Пояснення:
Аж до смерті батька Володимира (1152) Ярослава майже не згадано в джерелах. Невідомим залишається не те, що рік, а й проміжок часу, коли він побачив світ.