Одним из наиболее важных условий перехода России к индустриальному обществу стало решение крестьянского вопроса. Первые попытки его решения были предприняты Павлом 1-м, издавшим в 1797 г. указ о трехдневной барщине. В то же время были немного улучшены условия жизни казенных крестьян.Чтобы разрешить крестьянский вопрос, при Александре 1-м был предпринят целый ряд мер. Это прежде всего указы 1801 и 1803 гг. Первый позволял крестьянам (в числе прочих сословий) покупать землю в собственность и разрушал монополию дворянства на владение землей. Второй, получивший название Указ о вольных хлебопашцах, определял порядок отпуска (раскрепощения) крестьянина вместе с землей. Крестьянин был при этом обязан выплачивать помещику выкуп в рассрочку и получал в собственность земельный надел. Нужно отметить, что воспользовались этим указом лишь единицы. А на саму систему крепостничества он никак не повлиял. За время правления Александра 1-го предлагалось множество вариантов решения этого сложнейшего вопроса. Проекты освобождения крестьян были предложены Мордвиновым, Аракчеевым, Канкриным, Гурьевым. В 1809 г. было запрещено без суда и следствия ссылать крестьян в Сибирь. Стоит отметить также предложение эстляндских дворян по отмене крепостного права на территории Эстляндии, внесенное в 1811 г. Но для России подобное решение было слишком радикальным. (В Эстляндии, а в 1817 г. в Лифляндии и Курляндии, личная зависимость от помещика крестьян была отменена)
Якщо говорити про початок 90-х, тоді взагалі-то було не до моди. У державних магазинах не те що бракувало одягу — не було продуктів через неймовірний рівень інфляції. Щоби просто купити черевики, вистоювали довжелезну чергу, яка могла тягнутись і цілий день. Держава не контролювала ситуацію, тому з’явився так званий "вільний ринок": продавці почали самі встановлювати ціни й торгувати на "товкучках", стихійних речових ринках. Ціни були зависокі, покупці обурювались — так українці й познайомилися з поняттями "торгувати/торгуватись".Оскільки товарів власного виробництва було відверто мало, то з’явився попит на продавців із величезними баулами в клітинку, які привозили з сусідніх Польщі, Венгрії та інших країн необхідний одяг за низькою ціною. Власне, так і виникло інше важливе поняття української моди — речові ринки з приблизно однаковим на вигляд шматтям, у яке вбирається майже пів країни. "На шопінг" їздили на Троєщинський ринок у Києві, 7-й кілометр в Одесі та по регіонах — наприклад, у Хмельницький чи Івано-Франківськ.
Якщо говорити про початок 90-х, тоді взагалі-то було не до моди. У державних магазинах не те що бракувало одягу — не було продуктів через неймовірний рівень інфляції. Щоби просто купити черевики, вистоювали довжелезну чергу, яка могла тягнутись і цілий день. Держава не контролювала ситуацію, тому з’явився так званий "вільний ринок": продавці почали самі встановлювати ціни й торгувати на "товкучках", стихійних речових ринках. Ціни були зависокі, покупці обурювались — так українці й познайомилися з поняттями "торгувати/торгуватись".Оскільки товарів власного виробництва було відверто мало, то з’явився попит на продавців із величезними баулами в клітинку, які привозили з сусідніх Польщі, Венгрії та інших країн необхідний одяг за низькою ціною. Власне, так і виникло інше важливе поняття української моди — речові ринки з приблизно однаковим на вигляд шматтям, у яке вбирається майже пів країни. "На шопінг" їздили на Троєщинський ринок у Києві, 7-й кілометр в Одесі та по регіонах — наприклад, у Хмельницький чи Івано-Франківськ.
Объяснение: