Лидерами «первого эшелона» на протяжении всего Нового времени оставались Великобритания и Франция. Процесс формирования индустриальной системы в этих странах протекал эволюционно, на протяжении нескольких столетий и носил органический характер. Преемственность в развитии основных форм производства и предпринимательства, гибкое, постепенное изменение социальной структуры предопределили особую прочность и сбалансированность общественных институтов, возникших в результате модернизации. По динамике общественного развития к Великобритании и Франции были близки Нидерланды, Бельгия, Люксембург, Швейцария, а также Швеция и Дания. Не имея экономических, геополитических и культурных предпосылок для борьбы за лидирующие позиции в западном мире, эти «малые» страны достигли к началу XX в. вполне зрелых форм индустриальной организации
У своєму досліджені «Українство в Росії: Новійші часи.» Володимир Дорошенко розділяє розвиток українського руху в Росії на три етапи. Перший, Полтавсько-Харківський, тривав з кінця XVIII ст. до 40-х років XIX ст. Саме тоді, у 1791, козацька старшина направила Василя Капніста до Німеччини шукати до проти «російської тиранії», котра брутальною рукою скасувала українські вольності. Другий, Петербурзько-Київський, тривав в 40-х роках. В 70-х роках рух переноситься до Києва. Відтоді, на його думку, Київ стає столицею новітнього українського руху.[3] Подібні стадії виділяв і М. С. Грушевський.
Лидерами «первого эшелона» на протяжении всего Нового времени оставались Великобритания и Франция. Процесс формирования индустриальной системы в этих странах протекал эволюционно, на протяжении нескольких столетий и носил органический характер. Преемственность в развитии основных форм производства и предпринимательства, гибкое, постепенное изменение социальной структуры предопределили особую прочность и сбалансированность общественных институтов, возникших в результате модернизации. По динамике общественного развития к Великобритании и Франции были близки Нидерланды, Бельгия, Люксембург, Швейцария, а также Швеция и Дания. Не имея экономических, геополитических и культурных предпосылок для борьбы за лидирующие позиции в западном мире, эти «малые» страны достигли к началу XX в. вполне зрелых форм индустриальной организации
У своєму досліджені «Українство в Росії: Новійші часи.» Володимир Дорошенко розділяє розвиток українського руху в Росії на три етапи. Перший, Полтавсько-Харківський, тривав з кінця XVIII ст. до 40-х років XIX ст. Саме тоді, у 1791, козацька старшина направила Василя Капніста до Німеччини шукати до проти «російської тиранії», котра брутальною рукою скасувала українські вольності. Другий, Петербурзько-Київський, тривав в 40-х роках. В 70-х роках рух переноситься до Києва. Відтоді, на його думку, Київ стає столицею новітнього українського руху.[3] Подібні стадії виділяв і М. С. Грушевський.
Объяснение:
не знаю на сколько правильно,но пусть будет