Аж до Нікейського собору, який був скликаний 325 року, християни в Римській імперії зазнавали переслідувань: у них відбирали майно, церкви спалювали. При імператорі Диоклетіані (близько 245 – 316 рр.) гоніння посилилися. Диоклетіан прагнув відновити старі язичницькі традиції та перетворити їх на свого роду державну релігію. Однак його антихристиянська політика виявилась неспроможною. Кінець їй поклав Костянтин І (близько 285 - 337 рр.), який став імператором після Диоклетіана.
Римська імперія мала добре організоване військо та відлагоджений механізм державного управління. Загальний економічний простір забезпечував достойний рівень статків. Громадянські права, які були даровані всьому населенню імперії, сприяли його єдності. Різні погляди зберігалися лише в питанні віросповідання.
История Самарского края уходит в глубокую древность, об этом свидетельствуют открытия археологов. Уже в эпоху палеолита здесь появились стоянки первобытных людей. В период бронзы и железа количество поселений возрастает, население, наряду со скотоводством, занималось земледелием и ремесленным производством.
В конце IX – начале Х веков Самарская Лука вошла в состав раннефеодального государства Волжская Болгария. В Х веке на окраине этого государственного образования возник Муромский городок, игравший заметную роль в развитии ремёсел и торговых связей с кочевнической степью. Эти традиции были нарушены монгольским нашествием.
Первое историческое упоминание о местности, на которой позже возникла Самара, относится к 1357 году, когда Святой Алексий, митрополит Московский и Всея Руси, на пути из Орды посетил «жившего близ устья реки Самары благочестивого пустынника и, взирая на счастливое местоположение окрестностей, предрёк существование большого города «…в котором просияет благочестие и который никакому разорению подвержен не будет».
Упоминание поселений возле Самарской Луки, в том числе пристани с «крепостцой со служивыми людьми» у места впадения реки Самары в Волгу в русских летописях приходится на 1361 год, а поселение-пристань Samar впервые было отмечено на карте венецианских купцов Пицигано в 1367 году.
Аж до Нікейського собору, який був скликаний 325 року, християни в Римській імперії зазнавали переслідувань: у них відбирали майно, церкви спалювали. При імператорі Диоклетіані (близько 245 – 316 рр.) гоніння посилилися. Диоклетіан прагнув відновити старі язичницькі традиції та перетворити їх на свого роду державну релігію. Однак його антихристиянська політика виявилась неспроможною. Кінець їй поклав Костянтин І (близько 285 - 337 рр.), який став імператором після Диоклетіана.
Римська імперія мала добре організоване військо та відлагоджений механізм державного управління. Загальний економічний простір забезпечував достойний рівень статків. Громадянські права, які були даровані всьому населенню імперії, сприяли його єдності. Різні погляди зберігалися лише в питанні віросповідання.
История
История Самарского края уходит в глубокую древность, об этом свидетельствуют открытия археологов. Уже в эпоху палеолита здесь появились стоянки первобытных людей. В период бронзы и железа количество поселений возрастает, население, наряду со скотоводством, занималось земледелием и ремесленным производством.
В конце IX – начале Х веков Самарская Лука вошла в состав раннефеодального государства Волжская Болгария. В Х веке на окраине этого государственного образования возник Муромский городок, игравший заметную роль в развитии ремёсел и торговых связей с кочевнической степью. Эти традиции были нарушены монгольским нашествием.
Первое историческое упоминание о местности, на которой позже возникла Самара, относится к 1357 году, когда Святой Алексий, митрополит Московский и Всея Руси, на пути из Орды посетил «жившего близ устья реки Самары благочестивого пустынника и, взирая на счастливое местоположение окрестностей, предрёк существование большого города «…в котором просияет благочестие и который никакому разорению подвержен не будет».
Упоминание поселений возле Самарской Луки, в том числе пристани с «крепостцой со служивыми людьми» у места впадения реки Самары в Волгу в русских летописях приходится на 1361 год, а поселение-пристань Samar впервые было отмечено на карте венецианских купцов Пицигано в 1367 году.