Які уривки документу стосуються військової справи слов'ян ? Усі чоловіки озброєні в них невеликими дротиками, по два в кожного, а в декого, крім того, чудові щити, тільки занадто важкі, які затрудняють рух. Вони оселяються в лісах біля важкопрохідних рік, боліт та озер, роблять у своїх житлах багато виходів, щоб можна було урятуватись у разі небезпеки... Не маючи над собою зверхника і ворогуючи один з одним, вони не визнають військового строю... Битися зі своїм ворогом вони люблять у місцях, порослих густим лісом, у міжгір’ях, на кручах; з вигодою для себе вдаються до раптових нападів, хитрощів, і вдень, і вночі вишукуючи багато в...
Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі східно-балтської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. ВКЛРЖ значно розширене територіально у 14-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
З 1385 перебувала в унії з Польським королівством. 1387 прийняла християнство у латинському обряді. 1569, за результатами Люблінської унії, об'єдналася із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 керувалася спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[13] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Наприкінці 15 століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій. В елітарній культурі певний час панували руська мова та православ'я, які у 16 столітті витіснили польська мова та католицизм.
Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході.
Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією.
Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав Європи. Це був союз багатьох земель, влада в яких була в руках місцевої шляхти під верховенством великого князя.
До середини 14 століття Велике князівство Литовське цілком сформувалось як централізована держава та значно розширило свою територію. Це розширення відбувалося, переважно, внаслідок входження до складу держави руських князівств.
У 1381-1384 відбулася перша громадянська війна.
У 1384 герб «Погоня» став державним гербом.
Для зміцнення внутрішнього та зовнішньополітичного становища князівства у боротьбі з експансією Тевтонського ордену, посилення державної влади та централізації, у 1385 князь Ягайло уклав Кревську унію з Польщею.
5 серпня 1392 р. в м. Острові між ворожими сторонами була укладена угода, згідно з якою Ягайло, усунувши від влади у Литві свого ставленика Скиргайла, призначив Вітовта довічним правителем Великого Литовського князівства (без титулу великого князя). У свою чергу Вітовт визнав себе васалом польського короля. Велике князівство Литовське хоч і стало формально васалом Польщі, однак залишалося самостійною державою.
Острівська угода припинила тривалу боротьбу між різними політичними угрупованнями всередині панівної верхівки литовських феодалів і сприяла об'єднанню їх навколо Вітовта. В часи правління Вітовта гається певне зміцнення Великого князівства Литовського. Спираючись на більшість дрібних князів, зрослу політичну активність середнього і дрібного литовського боярства й міщанства та підтримку магнатсько-шляхетської Польщі, Вітовт здійснив у 1390-х роках у широких масштабах ряд заходів, спрямованих на політичне об'єднання країни та зміцнення центрального управління
Объяснение:
По случаю 75-летия Курской битвы "Родина" публикует* уникальные документы, которые хранятся в научном архиве Института российской истории РАН. Это стенограммы бесед с бойцами и командирами 2-го (затем 8-го гвардейского) танкового корпуса (тк), которые сражались с лучшими танковыми дивизиями СС под Прохоровкой в июле 1943 года. С 20 марта по 5 апреля 1944 года сотрудники Комиссии по истории Великой Отечественной войны АН СССР П. М. Федосов и стенографистка О. В. Крауз записывали интервью, находясь в различных подразделениях танкового корпуса, который располагался тогда вблизи Киева и станции Дарница. И почти все они - танкисты, артиллеристы, мотострелки, связисты, минёры, рассказывая о пройденном боевом пути своей части, вспоминали невероятно тяжёлые и жестокие бои, которые им пришлось вести на Прохоровском плацдарме.
Уже после двух дней боевых действий на южном фасе Курской дуги немецким танковым частям удалось пробить брешь в нашей обороне на прохоровском направлении. 2-й танковый корпус СС стремился ударом в стык 6-й гвардейской и 69-й армий Воронежского фронта прорвать третий и последний оборонительный рубеж советских войск. В район Прохоровки выдвигается 2-й танковый корпус генерал-лейтенанта Алексея Фёдоровича Попова, переданный из состава Юго-Западного фронта в оперативное подчинение командующего Воронежским фронтом Н. Ф. Ватутина. К утру 8 июля три его танковые бригады (тбр - 26-я, 169-я и 99-я), имея 155 танков, сосредоточились в районе Сторожевое, Виноградовка, Правороть и во второй половине дня вместе с соседними частями приняли участие в контрударе Воронежского фронта во фланг наступающим дивизиям 2-го танкового корпуса СС.
Объяснение: