1. Нантский эдикт (фр. Édit de Nantes) — закон, даровавший французским протестантам-гугенотам вероисповедные права. Издание эдикта завершило тридцатилетний период Религиозных войн во Франции и положило начало столетию относительного межконфессионального мира, известного как «Великий век».
2. Главными причинами религиозной войны стали:
Главными причинами религиозной войны стали:противоречия между католиками и протестантами;
Главными причинами религиозной войны стали:противоречия между католиками и протестантами;протестанты, исповедовавшие свободу частной собственности, выступили за секуляризацию церковного имущества;
Главными причинами религиозной войны стали:противоречия между католиками и протестантами;протестанты, исповедовавшие свободу частной собственности, выступили за секуляризацию церковного имущества;Представители Валуа и Бурбонов стремились к власти, используя религиозные чувства французов;
Главными причинами религиозной войны стали:противоречия между католиками и протестантами;протестанты, исповедовавшие свободу частной собственности, выступили за секуляризацию церковного имущества;Представители Валуа и Бурбонов стремились к власти, используя религиозные чувства французов;Реформация в Европе.
3. ВАРФОЛОМЕЕВСКАЯ НОЧЬ — (кровавая свадьба) избиение католиками гугенотов в Париже, в ночь св. Варфоломея, с 23 на 24 августа 1572 г., во время бракосочетания Генриха Беарнского с Маргаритою Валуа.
4. Ге́нрих III (англ. Henry III) (1 октября 1207, Уинчестер — 16 ноября 1272, Вестминстер) — король Англии (1216—1272) и герцог Аквитании из династии Плантагенетов, один из самых малоизвестных британских монархов, при том что правил он дольше всех прочих средневековых королей Англии — 56 лет.
5. Генрих (Анри) IV (Генрих Наваррский, Генрих де Бурбон, фр. Henri IV, Henri le Grand, Henri de Navarre; 13 декабря 1553, По, Беарн — убит 14 мая 1610, Париж) — лидер гугенотов в конце Религиозных войн во Франции, король Наварры с 1572 года (как Генрих III), король Франции с 1589 года (формально — с 1594), основатель французской королевской династии Бурбонов.
6.Арма́н Жан дю Плесси́, герцог де Ришельё (в русской традиции Ришелье́[1][2]; фр. Armand-Jean du Plessis, duc de Richelieu; 9 сентября 1585, Париж — 4 декабря 1642, там же), также известен как кардина́л Ришельё или Красный кардинал (фр. l'Éminence rouge) — кардинал Римско-католической церкви, аристократ и государственный деятель Франции. Кардинал Ришельё занимал посты государственных секретарей по военным и иностранным делам с 1616 по 1617 год и был главой правительства (первым министром короля) с 1624 года до своей смерти.
7. Итогом Религиозных войн во Франции стал приход к власти Наваррского короля Генриха Четвертого, а также: окончательное объединение Франции в 1598 году, признание суверенитета Испанией, издание знаменитого Нантского эдикта.
Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
1. Нантский эдикт (фр. Édit de Nantes) — закон, даровавший французским протестантам-гугенотам вероисповедные права. Издание эдикта завершило тридцатилетний период Религиозных войн во Франции и положило начало столетию относительного межконфессионального мира, известного как «Великий век».
2. Главными причинами религиозной войны стали:
Главными причинами религиозной войны стали:противоречия между католиками и протестантами;
Главными причинами религиозной войны стали:противоречия между католиками и протестантами;протестанты, исповедовавшие свободу частной собственности, выступили за секуляризацию церковного имущества;
Главными причинами религиозной войны стали:противоречия между католиками и протестантами;протестанты, исповедовавшие свободу частной собственности, выступили за секуляризацию церковного имущества;Представители Валуа и Бурбонов стремились к власти, используя религиозные чувства французов;
Главными причинами религиозной войны стали:противоречия между католиками и протестантами;протестанты, исповедовавшие свободу частной собственности, выступили за секуляризацию церковного имущества;Представители Валуа и Бурбонов стремились к власти, используя религиозные чувства французов;Реформация в Европе.
3. ВАРФОЛОМЕЕВСКАЯ НОЧЬ — (кровавая свадьба) избиение католиками гугенотов в Париже, в ночь св. Варфоломея, с 23 на 24 августа 1572 г., во время бракосочетания Генриха Беарнского с Маргаритою Валуа.
4. Ге́нрих III (англ. Henry III) (1 октября 1207, Уинчестер — 16 ноября 1272, Вестминстер) — король Англии (1216—1272) и герцог Аквитании из династии Плантагенетов, один из самых малоизвестных британских монархов, при том что правил он дольше всех прочих средневековых королей Англии — 56 лет.
5. Генрих (Анри) IV (Генрих Наваррский, Генрих де Бурбон, фр. Henri IV, Henri le Grand, Henri de Navarre; 13 декабря 1553, По, Беарн — убит 14 мая 1610, Париж) — лидер гугенотов в конце Религиозных войн во Франции, король Наварры с 1572 года (как Генрих III), король Франции с 1589 года (формально — с 1594), основатель французской королевской династии Бурбонов.
6.Арма́н Жан дю Плесси́, герцог де Ришельё (в русской традиции Ришелье́[1][2]; фр. Armand-Jean du Plessis, duc de Richelieu; 9 сентября 1585, Париж — 4 декабря 1642, там же), также известен как кардина́л Ришельё или Красный кардинал (фр. l'Éminence rouge) — кардинал Римско-католической церкви, аристократ и государственный деятель Франции. Кардинал Ришельё занимал посты государственных секретарей по военным и иностранным делам с 1616 по 1617 год и был главой правительства (первым министром короля) с 1624 года до своей смерти.
7. Итогом Религиозных войн во Франции стал приход к власти Наваррского короля Генриха Четвертого, а также: окончательное объединение Франции в 1598 году, признание суверенитета Испанией, издание знаменитого Нантского эдикта.
Ганнібал (247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. У віці 9 років дав клятву довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенськими військами в Іспанії, розв'язав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших досягнень став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал перебував на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши у наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний владою на до Карфагену, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі.
Після війни, Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема займав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності і змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі Антіоха ІІІ і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і не бажаючи здаватися римлянам, покінчив життя самогубством. Ганнібал вважається одним з найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності як Александр Македонський, Юлій Цезар та Пірр Епірський[2][3] .
Объяснение: