Семиреченский центр - центр освободительной борьбы на юге Казахстана в 1916 году. Туркестанский генерал А. Куропаткин приказал подавить восставших здесь повстанцев любыми средствами. В казачьих станицах организовывались отряды карателей из местного казачества, сюда поставляли винтовки, патроны. Вооружали русское кулачество, осевшее в переселенческих поселениях. При карательных отрядах, в городах Семиречья создавались военно-полевые суды. Восстание охватило земли, близ реки Чу и озера Иссык-Куль. Армия киргизских и казахских повстанцев достигла более 10 тысяч человек. Значительный эпизод Семиреченской борьбы - Каркаринская ярмарка. В августе 1916 года примерно 5 тысяч восставших окружили ярмарку и завоевали ее. Отряды повстанцев, теснимые карательными отрядами, вели бои в песках Моюнкума. Восстание было подавлено. Более 238 тысяч жителей восставших аулов Семиречья перекочевало в Китай. Лидера восстания Бекболата Ашекеева каратели повесили на сопке Бурундай, другой лидер повстанцев Жаменке Мамбетов был отравлен в тюрьме. Тургайский центр отличался централизованностью действий, слаженным руководством. Численность восставших была намного больше. Возглавлял движение Амангельды Иманов, внук батыра – Имана. Армия Иманова была отлично организована и дисциплинирована. Большое внимание уделялось обучению военному делу. Была налажена не просто поставка оружия для протестующих, а и его производство. В сентябре 1916 года численность восставших достигло 20 тысяч. В ноябре 1916 года – уже 50 тысяч. Иманов разработал свою тактику ведения боя: формировал отряды мергенов - снайперов, бросал в нужные моменты конницу. Завладеть городом Тургаем повстанцы не смогли. Они отступили в пески Аккум и к урочищу Батпаккара, где перешли к партизанской войне. Лихие джигиты на лошадях наводили ужас на противника. Хотя борьба повстанцев Тургайского центра была более упорной и длительной чем в Семиречье, восстание также потерпело поражение, было наказано 3 тысячи человек.
Польське королівство здавна намагалося підпорядкувати собі Велике Князівство Литовське. Проте реальні передумови для об'єднання двох держав сформувалися лише в середині XVI ст. У цей час наростаюча криза литовської держави сягнула критичної межі, коли вона опинилась перед загрозою воєнної катастрофи внаслідок поразки в Ливонській війні (1558–1583 pp.) від Московської держави. Передумови Люблінської унії:
• Глибока криза Великого Князівства Литовського, зумовлена поразками в московсько-литовських війнах XVI ст., особливо в Ливонський. Це штовхало правлячі кола Литви на пошук реального союзника.
• Польща прагнула скористатися послабленням Литви для реалізації давніх планів експансії на Схід, до якої штовхала шляхта, що сподівалася здобути нові землі та маєтки.
• Українська сторона сподівалась, що об'єднана держава зможе налагодити ефективну оборону проти татарських нападів, а також припиняться наїзди польської шляхти на маєтки української в прикордонних областях.
• Литовські магнати, прихильники незалежності, втрачають свій вплив. Дрібна і середня шляхта сподівається, що в результаті унії вона отримає нові привілеї, якими користується польська шляхта.
• Польські магнати і шляхта, що були втягнуті в товарно-грошові відносини, сподівалися здобути нові землі та залежних селян, які б давали ще більше товарного хліба, що експортувався на захід.
• Українські князі підтримували унію за умови збереження православ'я і місцевих звичаїв. Українська православна шляхта сподівалася на нові привілеї, якими користувалася польська
В казачьих станицах организовывались отряды карателей из местного казачества, сюда поставляли винтовки, патроны. Вооружали русское кулачество, осевшее в переселенческих поселениях. При карательных отрядах, в городах Семиречья создавались военно-полевые суды.
Восстание охватило земли, близ реки Чу и озера Иссык-Куль. Армия киргизских и казахских повстанцев достигла более 10 тысяч человек.
Значительный эпизод Семиреченской борьбы - Каркаринская ярмарка. В августе 1916 года примерно 5 тысяч восставших окружили ярмарку и завоевали ее. Отряды повстанцев, теснимые карательными отрядами, вели бои в песках Моюнкума. Восстание было подавлено. Более 238 тысяч жителей восставших аулов Семиречья перекочевало в Китай. Лидера восстания Бекболата Ашекеева каратели повесили на сопке Бурундай, другой лидер повстанцев Жаменке Мамбетов был отравлен в тюрьме.
Тургайский центр отличался централизованностью действий, слаженным руководством. Численность восставших была намного больше. Возглавлял движение Амангельды Иманов, внук батыра – Имана. Армия Иманова была отлично организована и дисциплинирована. Большое внимание уделялось обучению военному делу. Была налажена не просто поставка оружия для протестующих, а и его производство.
В сентябре 1916 года численность восставших достигло 20 тысяч. В ноябре 1916 года – уже 50 тысяч. Иманов разработал свою тактику ведения боя: формировал отряды мергенов - снайперов, бросал в нужные моменты конницу.
Завладеть городом Тургаем повстанцы не смогли. Они отступили в пески Аккум и к урочищу Батпаккара, где перешли к партизанской войне. Лихие джигиты на лошадях наводили ужас на противника. Хотя борьба повстанцев Тургайского центра была более упорной и длительной чем в Семиречье, восстание также потерпело поражение, было наказано 3 тысячи человек.
Польське королівство здавна намагалося підпорядкувати собі Велике Князівство Литовське. Проте реальні передумови для об'єднання двох держав сформувалися лише в середині XVI ст. У цей час наростаюча криза литовської держави сягнула критичної межі, коли вона опинилась перед загрозою воєнної катастрофи внаслідок поразки в Ливонській війні (1558–1583 pp.) від Московської держави. Передумови Люблінської унії:
• Глибока криза Великого Князівства Литовського, зумовлена поразками в московсько-литовських війнах XVI ст., особливо в Ливонський. Це штовхало правлячі кола Литви на пошук реального союзника.
• Польща прагнула скористатися послабленням Литви для реалізації давніх планів експансії на Схід, до якої штовхала шляхта, що сподівалася здобути нові землі та маєтки.
• Українська сторона сподівалась, що об'єднана держава зможе налагодити ефективну оборону проти татарських нападів, а також припиняться наїзди польської шляхти на маєтки української в прикордонних областях.
• Литовські магнати, прихильники незалежності, втрачають свій вплив. Дрібна і середня шляхта сподівається, що в результаті унії вона отримає нові привілеї, якими користується польська шляхта.
• Польські магнати і шляхта, що були втягнуті в товарно-грошові відносини, сподівалися здобути нові землі та залежних селян, які б давали ще більше товарного хліба, що експортувався на захід.
• Українські князі підтримували унію за умови збереження православ'я і місцевих звичаїв. Українська православна шляхта сподівалася на нові привілеї, якими користувалася польська